“Дітям треба говорити, що українська - це мова успіху” - Артур Пройдаков, ТОП-10 вчителів світу

17 листопада 2023

Номінант премії Global teacher prize 2023 про підхід до дітей, TikTok, суржик та Ірину Фаріон

“Дітям треба говорити, що українська - це мова успіху” - Артур Пройдаков, ТОП-10 вчителів світу image

Восьмого листопада у Парижі відбулося вручення премії Global teacher prize 2023 - так званої «Нобелівської премії для вчителів». Щороку на церемонії присутні десять найкращих вчителів - їх відзначають за досягнення у галузі освіти. Серед ТОП-10 цього року вперше опинився українець – вчитель української мови та літератури родом з Луганської області Артур Пройдаков.

PRO вчителів

Артуре, тільки з третьої спроби нам таки вдалося записати це інтерв'ю. До вас зараз дуже велика увага журналістів. Можна сказати, що ви така "рок-зірка" від освіти. Чи можна сподіватися, що таке зацікавлення ЗМІ та суспільства до вас свідчить про зростання уваги до освітян в цілому? І чи можемо ми в найближчому майбутньому сподіватися, що професія вчителя стане більш поважною, престижною і, можливо, навіть гідно оплачуваною?

Звісно, хочеться сподіватися, але тут треба бути прагматичним - що ми можемо зробити? Мені здається, що уся історія з премією Global Teacher Prize і ці інтерв'ю - це така позитивна динаміка інтересу до вчителів. Єдине - я за те, щоб не концентруватися тільки на одному вчителеві. Насправді у нас є багато класних вчителів. Було б прикольно, якби якась така рубрика була в медіа - раз на тиждень чи раз на місяць публікувати "портрети вчителів". Щоб не тільки писали про бізнесменів або волонтерів, але і така соціальна кампанія могла б бути, інтерес є і це добрий знак. Зараз зарано казати про зміни, тому що це поодинокий випадок. Але поступово ми до цього будемо йти, та не за день і навіть не за рік. Можливо, навіть не за два. 

Що робити з мотивацією вчителів? Особливо зараз, у воєнний час, коли багато педагогів виїхали за кордон - дехто зміг влаштуватися на роботу за професією і починає будувати кар'єру в країнах Європи. І питання повернення, наприклад, після того, як ти попрацював в британській школі, де краще забезпечення - і фінансове, і соціальне, краще ставлення в суспільстві до вчителя, вже не таке однозначне. 

По-перше, має бути внутрішня мотивація кожної людини. Знаєте, як на початку повномасштабного вторгнення, коли люди йшли захищати Батьківщину - найважливішою була мотивація. Так само є освітяни, які працюють в Україні і розуміють, що це для них зараз важливо. Умовно кажучи, я зараз теж працюю в Україні, і не маю думок кудись поїхати і десь працювати за кордоном на постійній основі. Хіба що виїхати на день-два, якийсь майстер-клас провести. Але я розумію, що моє майбутнє буде тут, це моя мотивація, мій внесок у перемогу. 

Артур Пройдаков

Інший момент - це мотивація з боку держави. Мабуть, тут треба думати про якісь соціальні "плюшки" або якісь бонуси. Що ж до того, що треба повернути людей з Британії. Поки триватиме війна, треба людей тут шукати, заохочувати, щоб вони йшли в професію. Так, треба однозначно говорити про підвищення зарплатні. Але, наскільки я розумію, це зараз дуже непросто буде зробити. Легко сказати, що треба просто підняти зарплату, а де ці кошти знайти? Очевидно, що не з сектору оборони держави забирати. Так, звичайно, було б круто, якби ми сказали: шановний Іване Петровичу, у вас буде не 10 тисяч гривень, а 20. Мені здається, це уже було б непогано. 

Як варіант - найбільш доступною в цьому плані є якась комунікаційна кампанія на підтримку вчителів. Це те, що може змінити ставлення до педагога в суспільстві. Історії вчителів, коментарі дітей про вчителів, про те, як їм подобаються певні уроки, тобто така промокампанія. 

З іншого боку, зараз в школи йде працювати багато вчителів-чоловіків, тому що вони мають відстрочку від військової служби. І я думаю, що це також дуже непогана мотивація: розуміти, що якщо у тебе є це право викладати, то, будь ласка, викладай.

Читайте також

Жіноче обличчя шкільної освіти, або чому чоловіки неохоче йдуть вчителювати

За результатами дослідження Інституту освітньої аналітики, 92,4% педагогів у школах – жінки. Суспільні стереотипи, недостатня оплата праці, низький рівень зацікавленості чоловіків у педагогічній діяльності – у чому причина гендерного дисбалансу та навіщо чоловіки в школі — розбиралася редакція«Говоримо pro освіту».

А якщо це єдина мотивація або принаймні основна, чи не позначиться це на якості викладання, адже людина йде в школу не за покликанням, а тому що не хоче до армії?

Тут уже має бути якийсь консенсус адміністрації школи, яка буде це питання моніторити. Та і батьки зараз задніх теж не пасуть. Якщо буде умовний Анатолій Петрович забивати на уроки, взагалі нічого не робити, то тут батьки мають бити в набат і говорити, що це не окей. Можливо, не вимагати, не кричати, як у нас це прийнято з плакатами - “Львівська політехніка” не дасть збрехати. Але вони можуть поговорити, звернути увагу. І тоді Анатолій Петрович не буде ображатися і зрозуміє, що якщо він не готовий тут старатися, тоді не треба працювати вчителем, тоді виконуй свої конституційні обов'язки - захищай державу безпосередньо на передовій. 

PRO мову

Ваша спеціалізація українська філологія. Зараз - це очевидно - українська мова відвойовує позиції у суспільстві, у різних регіонах - в тому числі і на Сході України, який стереотипно завжди вважався російськомовним, - там принаймні почали говорити українською мовою, і не тільки в офіційних установах, а й на вулицях. А що треба зробити, щоб українською більше говорили школярі? Є роз'яснення Міністерства освіти, але що стосується дітей, не педагогів, до них важко застосувати якісь штрафні санкції. А як мотивувати тоді?

Можуть бути і штрафні санкції, звичайно, але не думаю, що вони спрацюють, хіба що для дорослих, але точно не для дітей. Тут варто комунікувати, що без знання української мови навряд чи можна досягти успіху в Україні в дорослому житті. Акцентувати, що хочете бути суддею, телеведучим, блогером, вчителем, президентом - говоріть українською. У нас є чудовий кейс Володимира Олександровича - російськомовна людина, яка стала президентом і тепер говорить українською. Можливо він і говорить російською у приватному житті, ми цього не знаємо, але публічно ми ніде не чуємо від нього російської. Треба говорити, що українська - це мова успіху. 

Зараз іде така позитивна динаміка - завдяки блогерам, інфлюенсерам, культурним діячам дуже багато з'являється якісного, україномовного культурного контенту. І переконувати стає простіше, ніж, скажімо, 10 років тому. Радіо, Youtube, TikTok дають своє. І отака от бульбашка, яка оточує дітей, вона теж може призвести до позитивних змін. 

І плюс приклад дорослих. Було б дуже класно, якби батьки - навіть російськомовні - говорили б з дитиною українською. А ще - якби якась рольова модель була у дітей. В ідеалі - це якісь тінейджерські серіали українською мовою, Netflix - весь контент з українським перекладом, "Sex education" ["Сексуальна освіта" - британський серіал про підлітків, - ред.]. Тоді у дитини буде менше шансів заговорити російською.

А як тоді переконувати батьків, яким говорити українською "незручно" або вони "не хочуть кавєркать" мову?

Кожна людина має сама прийти до розуміння, що їй треба. Я прибічник того, що має бути в навколишньому просторі більше української мови. Ось був нещодавно освітній форум. Там один український педагог вирішив виступати російською його просто зашеймили, дехто вийшов з зали. 

Зараз так багато можливостей для вивчення української: онлайн курси, круті підручники, купа контенту, Youtube, подкасти. Треба мати тільки бажання. Людям, які вагаються, чи переходити на українську, чи ні, треба сказати: поступово пробуйте, робіть перші кроки. Хай це буде спочатку 60 на 40 на користь української, потім 70 на 30. Але це треба робити точно заради ваших дітей, щоб потім до них більше не прийшли російські "визволителі". 

Коли я минулого тижня був у Франції на церемонії Global Teacher Prize, знаєте, там заходиш в магазин і не до кожного можна звернутися англійською. Старші люди часто говорять тільки французькою. Це було б дуже цікаво, якби в Україні так спілкувалися. Гасло "Геть від Москви!" Хвильового - воно тут себе виправдовує.

Як ви, до речі, ставитеся до суржику? Зрозуміло, що не в публічному просторі, а в особистому житті. Давайте сформулюю так запитання: суржик - це вже краще, ніж російська?

Так, суржик краще, ніж російська. Якщо ми говоримо про побутове спілкування - це в принципі може бути. Якщо це якась така мішанина, але з перевагою української мови, мені здається, це окей. Але я би це розглядав, як такий проміжний етап - не зупинявся би, а все-таки вдосконалювався, поступово наближався до літературної мови. Але в суржику я не бачу великого зла. 

PRO Фаріон

Не можу не запитати. Ситуація з Іриною Фаріон - останніми днями це інформаційна бомба. Як ви ставитеся взагалі до її методів такої радикальної українізації? І що можете сказати про те рішення, яке ухвалила "Львівська політехніка" щодо її звільнення?

Що б я не сказав, все одно в коментарях налетять, правда? Я спробую сказати дуже обережно. Я, будучи ще студентом, дивився на телеканалі Рада її передачу "Велич особистості". Мені було цікаво слухати, як вона з ведучою розмовляла про Петлюру, про Грушевського, Скоропадського, про письменників. Тобто мені, в принципі, її думки були окей, для себе я сприймав, що вона на проукраїнських позиціях.  Я не скажу, що ставився з якимось пієтетом до Ірини Фаріон. Я не розділяю аж такого захоплення питомо українською лексикою проти запозичених слів, сленгу. 

Щодо ситуації зі студентом із Криму. Я думаю, що там є певні нюанси. Ми не знаємо, наскільки там все це правдиво, чи насправді цей хлопець існує, тут мають вже розбиратися відповідні органи. Якщо цей скріншот дійсно впливав негативно, то, напевно, тут якась провина пані Ірини є. 

Щодо фрази про військових, якою мовою вони говорять, - це така слизька територія. У мене така позиція, що на передовій люди об'єднані ідеєю захисту держави. Вони можуть говорити мовою, якою їм зручніше. Але поки триває війна на передовій, то нам би тут сформувати якесь середовище всього проукраїнського. Я не прибічник поки що радикальної українізації, наприклад, у мене мама, яка зараз мешкає в Німеччині, вона теж говорить то українською, то російською, але вона на позиціях проукраїнських. 

Рішення "Львівської політехніки" дискусійне. Цікаво, що далі буде з пані Іриною. Але мені здається, що от її енергію, її знання можна спрямовувати в якесь таке більш об'єднавче русло. Дуже не хотілося б, щоб ми розчарувалися в своїх кумирах. Нам достатньо, вибачте на слові, срачів і дуже не хочеться, щоб ми шукали між собою ворогів. 

PRO роботу з дітьми і реформу школи

Ви говорите, що ви не проти сленгу, ви дуже активно використовуєте соціальні мережі, пишете про якісь тренди, про інфлюенсерів. Які ваші поради для вчителів-початківців або ж навпаки для педагогів-консерваторів - що варто робити, щоб бути якщо не на одній хвилі, то принаймні в одному контексті з дітьми та підлітками?

Насамперед - не боятися новацій, а їх вивчати і робити своїми партнерами. Той самий ChatGPT, TikTok - там є цікавий контент, який можна адаптувати під навчальні потреби. Ну і плюс - змінювати тональність розмови з дітьми. Не треба про кожного письменника відразу говорити, схлипуючи, що це видатний український поет. Діти не дуже люблять патетику, пафос. Треба якось наближати людину до наших реалій, пояснювати, що за історичною постаттю стоять не просто роки життя і смерті. Бути щирими. Я, звичайно говорю про такі універсальні поради, не про конкретні методики. Але якщо ви говорите про літературний твір або тему, то треба пояснювати, чому це актуально, чому це важливо, але не нав'язувати свою точку зору. 

Наприклад, от у мене в дев'ятому класі інтегрований курс літератури, і ми згадували про Віктора Гюго "Собор Паризької Богоматері". І я от зробив перший урок, зосередившись на архітектурі. Розказав, що це за пам’ятка, про пожежу згадали, про реставрацію. Ми перекинули місточок - а якщо Нотр-Дам - це символ Франції, то який символ України? Знаєте, мені цікаво дітей слухати. Хтось каже - пам'ятник Кию, Щеку, Хориву, хтось - Батьківщина-мати, хтось назвав Києво-Печерську Лавру, а хтось згадав Софію Київську. Я кажу: всі ваші думки правильні, але зверніть увагу, що Батьківщина-мати була там в ХХ-му столітті збудована, а Софія Київська за часів Ярослава Мудрого. 

І ми потім перейшли на роман Гюго і виявили, що Есмеральді там всього 16 років. Діти в шоці, ми поговорили про те, що змінилися епохи. Ми говоримо про Квазімодо, а учні кажуть: зараз би з нього не сміялися, тому що це не модно, не толерантно. Хтось може сказати - це класика, архаїчний твір. Але мені цікаво його порівнювати з нинішніми реаліями і рефлексувати з дітьми разом на цю тему. Ми не університет, ми тут не пишемо дисертацію, тут головне - підтримати жвавий інтерес дитини, звичайно розуміючи якісь академічні основи. 

Читайте також

Культурні сенси агресора, або як дерусифікація змінює шкільну програму

“Пушкінопад” у школах відбувся рік тому - твори російських письменників вилучили з програми зарубіжної літератури. Ким замінили Достоєвського і Ахматову та чи ностальгують вчителі за російськими класиками? Редакція “ГОВОРИМО pro освіту” з’ясувала, які ще зміни плануються в шкільному курсі із зарубіжної літератури.

Зараз триває реформа шкільної освіти, і вже 5-6 класи йдуть за програмою нової української школи. А в 2027-му році старша школа буде реформована. Як ви вважаєте, чого зараз глобально ще не вистачає школі?

Наскільки я розумію, те, чого не  вистачало, але тепер має закладатися в старшій школі, - це профілізація. Коли буде профіль гуманітарного циклу, мистецького циклу, спортивного, і буде вибір дисциплін. Зараз важко уявити, але мені здається, це класно. Я пам'ятаю свої 10-11 клас, наприклад, математику я не дуже любив, але читав просто всі твори з літератури. Якби тоді я мав вибір, я би, напевно, не заглиблювався в старшій школі в математику, а, може, ще більше прочитав би. 

Ще чого не вистачає - але цього в законі не прописати - це якоїсь атмосфери свободи в школі. Коли учням цікаво і вони ходять в школу не тільки тому, що треба. 

Наступне - англійська мова. Я підтримую ідею Президента, віцепрем'єра Федорова. Я в цьому вкотре переконався на церемонії, якби я не знав англійської, я не розумів би організаторів премії, не зміг би поспілкуватися з іншими фіналістами. А якщо взяти умовно 100 найкращих вчителів України - за якимись критеріями - не факт, що всі вони будуть знати англійську на достатньому рівні. Тому це дуже важливо, щоб і діти, і дорослі підтягнули свою англійську. 

І давайте четверте - педагогіка партнерства. Тобто залучити батьків до заходів у школі, проводити якісь спільні творчі заходи. Це не тільки батьківські збори, точніше, це взагалі не про батьківські збори. У нас у школі є батьківський клуб, якісь пізнавальні, мотиваційні зустрічі. Це, мені здається, дуже прикольно.

author ГОВОРИМО pro освіту

ГОВОРИМО pro освіту

редакція

Нове та цікаве

Освіта під землею – українська реальність найближчих років image
Навчання під час війни
Освіта під землею – українська реальність найближчих років

В Україні росте покоління дітей, які жодного разу не були в школі. Мова йде про десятирічних п’ятикласників. Спочатку через пандемію, а згодом через повномасштабне вторгнення росії вони змушені навчатися вдома. Освітяни визнають: де-факто такі діти не навчаються. Змінити ситуацію можуть лише підземні школи. Адже у прифронтових регіонах під час ракетної небезпеки діти не завжди встигають спуститися до укриття. Скільки коштує побудувати школу на глибині десяти метрів? Чому деякі батьки виступають проти такого формату навчання? Та який рівень освітніх втрат нас чекає, якщо діти продовжать навчатися дистанційно? Редакція “Говоримо pro освіту” розпитала у радниці міністра освіти, директора благодійного фонду “SavED” Оленки Северенчук. Розмова відбулася в рамках проєкту “ProГоворимо”.

22 березня 2024
Читайте також більше цікавого
більше цікавого