Жіноче обличчя шкільної освіти, або чому чоловіки неохоче йдуть вчителювати

24 жовтня 2023

За результатами дослідження Інституту освітньої аналітики, 92,4% педагогів у школах – жінки. Суспільні стереотипи, недостатня оплата праці, низький рівень зацікавленості чоловіків у педагогічній діяльності – у чому причина гендерного дисбалансу та навіщо чоловіки в школі — розбиралася редакція «Говоримо pro освіту».

Жіноче обличчя шкільної освіти, або чому чоловіки неохоче йдуть вчителювати image

Інститут освітньої аналітики оприлюднив дослідження, згідно з якими співвідношення вчителів-жінок та вчителів-чоловіків нині становить 92,4% до 7,6%. До речі, ще в 2017-2018 роках — це співвідношення складало 91,8% до 8,1%. Тобто чоловіків у школах і раніше було не так багато, але зараз стало ще менше.

За словами керівників шкіл, з якими поспілкувалась редакція «Говоримо», у період повномасштабної війни ситуація також не зазнала суттєвих змін. «Минулого навчального року у нас працювало 6 чоловіків, в цьому році їх 7, тому я не можу сказати, що їх кількість суттєво збільшилася. Усі вони працюють вчителями вже кілька років, мають відповідну освіту та кваліфікацію. Як правило більшість з них шукає додаткове навантаження, оскільки в інших школах зменшилася кількість годин, або зменшився рівень оплати (якщо це стосується приватних закладів). У всіх, хто у нас працевлаштовується є військовий квиток, та вони стоять на обліку у військкоматах,» – Богдана Логуш, директорка однієї з приватних шкіл.

У міських та сільських школах ця ситуація має несуттєві відмінності. У минулому навчальному році кількість вчителів у містах складала 6,3%, а в селах – 9,6%. Дослідницька мережа «Еврідіка» зазначає, що загалом у Європі лише 15% вчителів початкової школи – чоловіки, у середній школі жінок втричі більше, у старших класах – вдвічі, а от у вищих навчальних закладах чоловіки складають приблизно 60% педагогічного колективу.

Гендерні стереотипи

«На мою думку, питання гендерного дисбалансу є частиною ширшої проблеми: хто сьогодні взагалі працює в освіті, якою була первинна мотивація цих людей спробувати себе в педагогіці. Направду, сьогоднішня історія гендерної розбалансованості є дзеркальною до того, що було нормою протягом тривалого часу, коли виключне право викладати мали лише чоловіки, а освіта була малодоступною та елітарною. Натомість форсована індустріалізація, залучення під час та після Світових війн чоловіків до потреб фронту, активне заміщення жінками раніше «чоловічих» професій, перехили шальці терезів у протилежний бік. І так вже сталося, що сьогодні професія шкільного вчителя не є гендерно-нейтральною. Узагалі більшість професій в Україні, пов’язаних із доглядом та піклуванням, на жаль, за замовчуванням вважаються «дівочими». Така стигматизація шкільного вчителювання є першою причиною, яка відштовхує юнаків обирати педагогічний фах,» – Михайло Альохін, директор одного з київських ліцеїв, доктор філософії.

Річ у тому, що вчителі, які сьогодні працюють у школах, переважно народжені у 80-х і 90-х роках минулого століття. Це покоління виховане так, що за суспільними нормами вихованням дітей займається жінка. А оскільки школа – це про роботу з дітьми, навчання та виховання, то для чоловіків ця робота наче не така вже й престижна. Цей стереотип формувався та підтримувався багато років, тож позбутися його не так просто. Хоч ми й намагаємося.
Дар’я Роса quote

Дар’я РосаПсихологиня

«У нашій родині є правило: якщо хворіє дитина, один раз на лікарняний йду я, інший – чоловік. Спочатку на його роботі виникали питання, керівництво не зрозуміло, чому лікарняний по догляду за дитиною бере тато, а не мама. Довелось навіть пояснювати, що в мене теж є улюблена робота, кар’єра, і це для мене також важливо», – Дар’я Роса, психологиня.

«Гендерні стереотипи значно спрощують, примітивізують соціокультурне різноманіття навколо нас, причому відбувається це доволі приховано. Вони, наче невловиме повітря і «буденний» процес дихання, настільки пронизують життя кожної людини, що стають непомітними операторами нашого світогляду, поведінки і життєвого вибору, звужуючи різноманітні життєві траєкторії в залежності від того, якої біологічної статі є людина,» – Олег Марущенко, зі статті «Гендерні стереотипи вчительства сучасної української школи: соціологічний аналіз».

Чоловікам краще вдається «спринт», жінки – витриваліші в «марафонах»

«Жінки витриваліші, стійкіші, можуть подолати більше в довготривалій перспективі. Ця тенденція стала особливо вираженою в останні роки.Чоловіки забезпечують значні досягнення, високі успіхи ривками: тут і зараз. Жінки можуть краще впоратися з довгими дистанціями. А виховання дітей, співпраця з ними та їх батьками – це постійні виклики, одноманітна робота. І так було завжди. У давнину чоловік займався полюванням: зосередився, пішов, зробив, приніс здобич. Що в цей час робила жінка? Займалась побутом, дітьми, збирала фрукти й овочі тощо – тривалі задачі, які потребують мультизадачності, здатності виконувати одноманітну роботу,» – Юлія Ульянова, психологиня.

Читайте також

Поради психолога для вчителів-початківців

«Я люблю свою роботу, але страшенно втомилась», «Усе виявилось зовсім не так, як нам розповідали в університеті», «Я не встигаю!», «Мені не вистачає часу ні на що, окрім школи», – чуєте? Усе це голоси молодих педагогів, які щойно почали свій професійний шлях і губляться у величезному обсязі завдань та викликів. Можливо, серед них є і ваш голос. Про те, яквчителям-початківцям адаптуватися до професії, розповіла психологиня Юлія Ульянова.

«Занизька оплата праці – це проблема»

«На жаль, вчителювання в Україні – це малооплачувана професія. Чоловік на цю зарплатню не прогодує свою родину. Умовно, якщо його дружина йде в декретну відпустку, і чоловік має взяти на себе повноваження годувальника родини, стандартної зарплати вчителя йому не вистачить. Це факт. Занизька оплата праці – це проблема. Дехто з учителів набирає собі додатково репетиторство, щоб забезпечити себе. Але треба розуміти, що це додаткова робота поза роботою. Коли ж тоді жити?

Зверніть увагу, що вчителі-чоловіки зазвичай викладають такі предмети, мають таку спеціалізацію, яка дозволяє їм додатково ще десь працювати. Наприклад, це може бути вчитель фізкультури в школі та тренер у спортивному гуртку за сумісництвом,» – Дар’я Роса.

«Безумовно, важить і матеріальна сторона питання. Але тут не може бути мови про те, щоб платити чоловікам більше за жінок, аби привабити їх у професію. У цілому має зрости соціальна престижність викладацької роботи, і на рівні суспільства ми маємо відійти від іронічного «за кожною леді-педагогом стоїть чоловік, який оплачує їй це хобі». Поза як у цьому анекдоті токсичним є все: від стереотипного розподілу ролей «годувальника» і «меркантильного» до знецінення виснажливої та натхненної освітянської праці до хобі, яке не може ніби прогодувати родину, яку б стать ти не мав,» – Михайло Альохін.

«Проблема недостатньої оплати педагогічної діяльності присутня не лише в Україні. Півтора роки я працювала в польській приватній школі. У нас було на 500 дітей 70 вчителів, з них 20% чоловіків. Маю зазначити, що вони також мають додаткову роботу, окрім викладання,» – Дар’я Роса.

«У минулому я військовий технік, а зараз – вчитель електротехніки в коледжі. Ми працюємо з приладами, електрикою, проводимо досліди, тож на моїх уроках зазвичай по 10-15 учнів. У педагогіку я прийшов практично випадково. Моя дружина – вчителька історії. До їхнього навчального закладу потрібен був спеціаліст з електротехніки, тож вони запросили мене. Але основною роботою та джерелом заробітку для мене є агротуристичний бізнес та надання масажних послуг,» – пан Маріуш, викладач електротехніки в Польщі.

Зображення з особистого архіву Михайла Альохіна

Чи може зашкодити гендерний дисбаланс серед вчителів?

Недоліками такої ситуації, перш за все, стає посилення стереотипу про те, що вчителювання – жіноча справа. Хлопці, яким цікава професія вчителя, відмовляються від неї ще на етапі профорієнтації, адже просто не мають позитивного прикладу через чоловіків-вчителів. Або це один-два приклади на всю школу. Це призводить до хибного враження, наче вчитель – недоречна для чоловіка професія.

Базові навички комунікації формуються у дітей саме під час навчання в школі: вони спілкуються між собою, з педагогами, іншими працівниками навчального закладу. Для побудови різних комунікативних моделей було б значно краще, якби серед викладачів були люди різної статі та віку.

«Безперечно, чоловіки у школі вкрай потрібні, вони дозволяють проходити якісну соціалізацію учням, зокрема і гендерну. Будьмо відвертими: в Україні страшенна чисельність неповних сімей, які переважно не можуть дати прийнятні моделі соціальної взаємодії, сформувати уявлення про здорові стосунки, про повагу у парі, про рівність та гідність. І безумовно чоловіче виховання теж впливає на формування певних людських чеснот, які ми традиційно вважаємо маскулінними. Разом із тим, чоловіки, які працюють в освіті, мають бути вельми притомними і дійсно сіяти вічне, а не рухатися кар’єрними сходами лише тому, що «вони у брюках», – переконаний Михайло Альохін

Педагогічний маршрут «Україна – В’єтнам – США»

«Викладати я починав у музичній школі рідного міста Калуш. Пропрацював там шість з половиною років, а після того поїхав до В’єтнаму в складі музичного колективу як виконавець. Там знайшов роботу в приватній школі англійської мови. Український педагогічний досвід дуже знадобився. Процес викладання достатньо схожий незалежно від того, де це робити. Бувають різні обставини звичайно, більш або менш якісні умови, але в загальному процесі мало відрізняється. 

У мене в музичній школі на відділі з п’ятнадцяти викладачів була одна жінка. Це було обумовлено специфікою інструментів (на духових частіше грають чоловіки). У всіх інших відділах (струнні, фортепіано, теоретичний відділ тощо) ситуація була з точністю навпаки – приблизно 80% жінок.

Зараз я працюю директором дитячого садочку, я єдиний чоловік з 25 працівників, решта – усе жінки. Це скоріше за все пов’язано саме зі специфікою роботи та тим, що жінки зазвичай активніше беруться за таку роботу.

У В’єтнамі та США в школах досить багато вчителів-чоловіків. Думаю, в Україні їх менше через низьку оплату в державних школах. Подивіться на приватні київські школи: туди чоловіки більш охоче йдуть викладати. Тьюторинг також може бути добре оплачуваним, якщо дійсно знати свій предмет і вміти брати на себе відповідальність за знання учнів. Я до того, що рішення бути вчителем – це не вирок для чоловіка,» – Михайло Стасів, вчитель англійської мови, директор дитячого садочку. 

Існує два типи викладачів: за професією і за покликанням. Ті, що мають таку професію, але не надто віддаються їй, не будуть цим займатись довго та якісно. Ті ж, для кого це покликання, –  навряд чи зможуть займатись чимось абсолютно іншим. І тут вже мало важить гендер чи будь-які інші обставини.
Михайло Стасів quote

Михайло СтасівДиректор дитячого садочку в США

author Поліна Чевердак

Поліна Чевердак

Журналістка платформи “ГОВОРИМО pro освіту”

Нове та цікаве

Освіта під землею – українська реальність найближчих років image
Навчання під час війни
Освіта під землею – українська реальність найближчих років

В Україні росте покоління дітей, які жодного разу не були в школі. Мова йде про десятирічних п’ятикласників. Спочатку через пандемію, а згодом через повномасштабне вторгнення росії вони змушені навчатися вдома. Освітяни визнають: де-факто такі діти не навчаються. Змінити ситуацію можуть лише підземні школи. Адже у прифронтових регіонах під час ракетної небезпеки діти не завжди встигають спуститися до укриття. Скільки коштує побудувати школу на глибині десяти метрів? Чому деякі батьки виступають проти такого формату навчання? Та який рівень освітніх втрат нас чекає, якщо діти продовжать навчатися дистанційно? Редакція “Говоримо pro освіту” розпитала у радниці міністра освіти, директора благодійного фонду “SavED” Оленки Северенчук. Розмова відбулася в рамках проєкту “ProГоворимо”.

22 березня 2024