У вчительському директі
Вчитель (особливо класний керівник) постійно на зв’язку: дзвінки та повідомлення, месенджери та соціальні мережі… Щось спитати, уточнити, порадитись. Або просто прокоментувати новий допис. Про що діти та батьки пишуть в інстаграмі?
«Був період під час ковіду, коли було онлайн-навчання. У мене тоді був 4 клас. Діти писали і в інсту, і в фб, в телеграм. Ба більше, я дозволила дітям телефонувати у соцмережах. Я їм пояснювала ще раз. Бо я розумію, як це, коли дитина саменька сидить перед екраном і якщо щось не зрозуміла – не має змоги перепитати у вчителя.
Я не погоджуюсь з думкою, що урок провів і на цьому все. Я реагую нормально, коли це у визначений час, який не порушує мої особисті кордони.
У мене невеликий блог, але батьки його радо переглядають. Навіть коли я виставляю якісь смішні історії, не вказуючи ім'я дитини, батьки пишуть: «Ой, це моя! Вона мені сказала, ми з нею посміялись».
Діти в мене маленькі, тож вони не зареєстровані. Дуже класно, коли я виставляю, що я прикрасила клас і батькам говорю: «Не кажіть дітям, щоб для них це був сюрприз». І діти приходять зранку: «Вау». Батьки мене підтримують!»
Вчитель (не) мусить знати все
«Мені не подобається формулювання, що вчитель – цар і Бог. Ні. У мене були моменти, коли діти запитували щось таке нереальне, що я не можу знати. Якщо у мене немає відповіді на запитання дітей – ми разом шукаємо в інтернеті, вчимося правильно записувати своє питання, правильно обирати інформацію.
Чудово, коли дитинка самостійно шукає цю інформацію і потім нам всім розказує. Я говорю: «Круто! Знайдеш і мені теж розкажеш, я також буду знати!» Я показую дітям, що вчителі – це теж люди, які можуть помилятися».
Улюблене в професії: «Діти на тебе чекають!»
Вчителювання – це професія, до якої приходять по любові. Але в кожного це своя любов: до дітей, навчального предмета, публічних виступів, творчості тощо.
«Подобається спілкування з дітьми. Вони дуже щирі, особливо молодша школа. Буває ідеш до школи без настрою, а вони біжать до тебе і кричать: «Інна Андріївна», «А в мене там...», «А я на вихідних»… і починають розказувати шалені історії, як у них пройшли вихідні. Тоді ти розумієш, діти на тебе чекали, вони хочуть з тобою поділитися, а значить – вони тобі довіряють.
А ще мені дуже подобається, що я можу проявити себе творчо. На жодній роботі я б не змогла втілити якісь такі ідеї шалені».
Те, що дратує: «Витрачаю час на папірці, а не на дітей»
«Мені дуже не подобається той обсяг документів, які вчителі повинні заповнювати. І що найцікавіше – ці документи потім «йдуть» кудись на департамент і на цьому вони губляться. Вони нікому не потрібні. Той час, який я могла приділити дітям, я витрачаю на те, щоб заповнити якісь папірці. О, це мене дуже-дуже засмучує…»
Про батьківські збори
«Існує думка, що батьківські збори потрібні для того, щоб зібрати кошти там на лінолеум, на штори й все таке. Звичайно, у нас батьківські збори не проходять без організаційних моментів, але також це можливість отримати якісь позитивні емоції й обов’язково в кінці отримати цукерку з передбаченням. Батьківські збори для того, щоб ми зрозуміли, що ми працюємо в одному напрямку і ми одна велика і дуже дружня сім’я».
Читайте також
“Батьки-прогульники”: як провести ефективні батьківські збори та які є альтернативи?
“Передайте до школи письмове пояснення причин неявки на батьківські збори” - таку вимогу вчителя з класного чату опублікувала одна з батьківських груп у Facebook. І, звичайно, це відродило вічну дискусію - чи потрібні батьківські збори взагалі?
Щось «на вчительському»
«Ліс рук», «дзвоник для вчителя», «а голову ти вдома не забув?» – класичні вирази, які, напевно, у школі чув кожен. Чи є вони в мовленнєвому арсеналі сучасної вчительки-блогерки?
«Дуже хочеться вірити, що я їх не використовую. Вони, мабуть, просто вилітають неконтрольовано. Єдине, що я ніколи не говорила і не збираюсь: «Ви найгірший клас у моєму житті». Я пам’ятаю себе ученицею і пам’ятаю, як нам було неприємно це чути. А потім ми дізнавались, що ця вчителька говорить це кожному класу. Ну таке собі...
Тому потрібно обов’язково контролювати, що ти говориш, хоча мені (дуже рідко) хочеться сказати типу: «А голову ти вдома не забув?», але я себе зупиняю, згадую себе дитиною і намагаюся підібрати якісь коректні вислови».
