Освіта після війни: який досвід варто переосмислити вже зараз

11 грудня 2023

Багато країн світу, на жаль, мають у своїй історії воєнний досвід: Ізраїль, Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Македонія та інші. Україна тепер стала однією з них. Звісно, збитки від дій агресора рахуватимемо вже після перемоги, а от про відновлення освітньої галузі варто замислитись уже сьогодні. І тут стане в пригоді напрацювання інших країні. Наша редакція розпитала вчительку історії зі спільноти Європейського центру Вергеланда Бояну Дуйковіч про те, як після війни відновлювалась Боснія і Герцеговина, як їх освітня система працює наразі та що закордонна колега радить українським вчителям уже сьогодні.

Освіта після війни: який досвід варто переосмислити вже зараз image

«Мені було 15, коли в Боснії почалася війна. Я саме почала перший рік навчання в гімназії. Наш навчальний рік перервався у квітні 1992 року, навчання закінчилося просто за секунду, – розповіла пані Бояна у зверненні до українських вчителів. – Тоді мої батьки вирішили відправити мене та мою сестру до тітки в Белград (Сербія), доки ситуація в нашому рідному місті Добой залишалася не надто безпечною. Ми зі сестрою повернулися додому в жовтні, щойно основні комунікації та транспорт між Сербією та Боснією було відновлено. Ми повернулися, хоча наше місто аж до завершення війни в 1995 році потерпало від пострілів та вибухів».

Історична довідка

З квітня 1992 року до вересня 1995 року у Боснії і Герцеговині тривала війна між Сербією і Чорногорією, Республікою Боснія і Герцеговина, а також Хорватією. Усе завершилось мирною угодою та… зменшенням кількості населення на 23%, зниженням промисловості на 90%, збитками в розмірі приблизно 50-70 млрд доларів (що майже в 20 разів перевищувало ВВП  Боснії і Герцеговини перший післявоєнний рік).

Для відновлення країни було запущено кілька європейських програм. Вони були спрямовані на покращення економіки, відбудову інфраструктури  та повернення людей додому. Міжнародна спільнота доклала зусиль і до реконструкції культури та освіти. До 2000 року вдалось відновити 80% будинків, навчальних закладів, доріг, систем водо- та електропостачання, комунікації.

Читайте також

Війна в Ізраїлі: історії українських школярів та батьків, які живуть під обстрілами

В Ізраїлі перебуває 14 тисяч українців. Такі дані консульського обліку. Серед них – багато родин з дітьми. Восьмого жовтня в Ізраїлі вперше за останні 50 років ввели в дію пункт 40 Алеф, що означає офіційне оголошення війни. Востаннє такі заходи застосовували у 1973 році, під час «Війни судного дня», яка тривала 18 днів. Втім повністю зупиняти освітній процес навіть в умовах активних бойових дій – для Ізраїлю швидше виняток, ніж закономірність. Складна геополітична ситуація вже протягом багатьох років змусила ізраїльську систему освіти змінитись, адаптуватись та навчати, створюючи максимально безпечні та комфортні для дітей умови. Але загострення конфлікту, яке спостерігаємо в країні зараз, призвело до безпрецедентного рішення – призупинити навчання. Як влаштована система освіти Ізраїлю в умовах війни та як живуть українці, які тікали від сирен – з’ясовувала редакція «Говоримо pro освіту».

Навчання в умовах війни

Бояна Дуйковіч: «У листопаді 92-го в нас не було світла. Система водопостачання також була пошкоджена. Але не зважаючи на все, школи були відкриті й ми ходили на заняття, хоча уроки були скорочені до 30 хвилин, бо було надто холодно. У школі не було опалення, але ми призвичаїлися – був димохід, і ми облаштували щось на кшталт печі. Ми йшли до школи та несли кожен кілька дров, а впродовж дня технічні працівниці топили піч. Також пам’ятаю, що моя бабуся зробила мені  подушку, яку я носила в школу, бо стільці були дуже холодними. А ще я мала спеціальні рукавиці, що не заважали писати.

Ситуація була дуже важкою. Коли я покинула школу у квітні, у ній було десь 180 учнів. А вже через 6 місяців, коли школа відновила роботу, нас було приблизно 50, решта виїхали. Потім приїхали учні з інших територій, бо в той час було нормально, що люди різних національностей часто змінювали місце проживання, переїжджаючи в місця, де їхня національність переважала».

До початку війни (у 1990-1991 роках) у школах Боснії і Герцеговини навчалось близько 720 тис. дітей. У результаті військових дій дуже постраждали навчальні заклади. Тож одним із пріоритетних напрямків післявоєнного відновлення стала відбудова системи народної освіти.

Бояна Дуйковіч: «Організувати навчання було важко, не вистачало вчителів. Часто вчителі-чоловіки служили у війську: 15 днів вони були на фронті, а потім поверталися і 10 днів вчителювали. Також пригадую, як вони намагалися нас заспокоювати і зробити все, аби наше навчання було якомога ближчим до нормального.

У нас не було всіх підручників. Але були зошити й ми багато писали. І тепер я розумію, що наші вчителі старалися з усіх сил.

Уже майже наприкінці воєнних дій ситуація трохи налагодилась і тривалість уроків збільшили до 45 хвилин. Хоча в моєму місті однаково продовжувались обстріли час від часу. Наші вчителі, звісно, хвилювалися й боялися за нашу безпеку. Їм було нелегко, бо мали вирішити, що робити: тримати дітей у школі під час обстрілів чи відправити додому. Але всіх нас об’єднувало бажання у всілякий спосіб підтримувати і створювати оцю «нормальність», звичний плин життя – і школа була частиною цієї нормальної реальності».

Освітня система Боснії і Герцеговини сьогодні: школи під контролем місцевої влади

Бояна Дуйковіч: «Деякі райони країни зазнали серйозних руйнувань, а в інших матеріальних збитків немає. Вихідна точка щодо відновлення освіти, враховуючи матеріальне становище, була дуже різною. У більшості випадків, наскільки я пам’ятаю, переважно гуманітарні організації допомагали пожертвами на реконструкцію. Було побудовано кілька нових шкіл і дитячих садків, знову ж таки коштом пожертв.

Навчальний процес після війни – це зовсім інша історія. Оскільки Боснія і Герцеговина має дуже децентралізовану систему, освіта регулюється значною мірою на рівні кантонів та утворень».

Структура системи освіти БіГ

Бояна Дуйковіч:  «Те, що було створено під час війни, залишається на місці до сьогодні. Ми маємо три окремі освітні системи та три офіційні навчальні програми. Тривалість навчання, визначення кваліфікації вчителів, шкільні предмети уніфіковані (значною мірою). Але навчальні програми, підручники – уже інша історія.

Під час війни та відразу після неї в деяких частинах країни використовували підручники з Сербії та Хорватії. Зараз усі підручники (для кожної з програм) виготовляються та публікуються лише в Боснії і Герцеговині».

Чотириступенева система освіти

У Боснії і Герцеговині існує кілька рівнів освіти:

  • Дошкільна – необов’язкова, для дітей віком від 3 до 7 років.
  • Початкова (базова) – обов’язкова, складається з трьох циклів по три роки, учні завершують навчання приблизно в 15 років.
  • Середня – обов’язкова в деяких регіонах, поділяється на загальноосвітню та технічні, триває 3-4 роки.
  • Вища – державні та приватні університети, у яких можна здобути ступені бакалавра, магістра, доктора наук.

Реформи як постійний процес

Бояна Дуйковіч: «Дуже часто в мене складається враження, що освітні реформи – це процес, який ніколи не завершується. Ми постійно щось реформуємо».

У комунікації з міжнародними організаціями

Бояна Дуйковіч: «Більшість змін є підходом зверху вниз. Вони перебувають під впливом ЄС та основних міжнародних організацій (OSCE, UNDP, UNICEF, USAID тощо). У результаті ми маємо «загальні базові навчальні плани» для так званої «національної групи предметів (рідна мова, історія, географія та релігійна освіта). Також ми є частиною Болонської системи вищої освіти. Хоча питання щодо визнання дипломів і виходу на ринок праці все ще залишаються під сумнівом».

Інклюзивна освіта

Бояна Дуйковіч: «У школах запроваджено залучення дітей з особливими потребами в регулярний навчальний процес. У нас на практиці є «помічник у навчанні», який допомагає дітям, які потребують допомоги. Більшість навчальних програм орієнтовані на результати навчання для всіх».

Читайте також

Інклюзивна освіта: як спростити життя особливим школярам, батькам та вчителям?

Вони потребують спеціальної уваги, щоб не почуватися інакшими. Мова про дітей з особливими освітніми потребами. На жаль, можливість навчатися з однолітками мають не всі діти, які цього потребують. Хоча, за законодавством, кожна школа має бути готовою приймати особливих дітей. 3-го грудня Україна відзначила Міжнародний день людей з інвалідністю. Редакція “Говоримо pro освіту” поспілкувалася з батьками особливих школярів, викладачами та психологом, аби з’ясувати як наразі вдається реалізувати інклюзивний підхід? І що стає на заваді?

Усі учасники освітнього процесу залучені

Бояна Дуйковіч: «Школи заохочують батьків і дітей до процесу прийняття рішень у (через батьківські та учнівські шкільні ради)».

Читайте також

“Батьки-прогульники”: як провести ефективні батьківські збори та які є альтернативи?

“Передайте до школи письмове пояснення причин неявки на батьківські збори” - таку вимогу вчителя з класного чату опублікувала одна з батьківських груп у Facebook. І, звичайно, це відродило вічну дискусію - чи потрібні батьківські збори взагалі?

Порадити українським вчителям

Бояна Дуйковіч: «Поки в країні війна, зосередьтеся на захисті свого життя та здорового глузду. Ви є тими, хто може надати відчуття нормальності дітям, які постраждали від війни. 

Ми знаємо, що в Україні багато чудових учителів. Але ми хочемо, щоби ви знали, що вся велика родина вчителів Європи прагнуть вам допомогти й підтримати вас. Ця війна неодмінно закінчиться. Прийде день, коли ви повернетесь до свого звичного життя. Хоча зараз так не здається. І ось тоді, коли ваше звичне життя повернеться, вам треба буде говорити з дітьми про війну. Уже зараз варто замислитись, як ви це робитимете. Коли ця війна закінчиться, саме ви, вчителі України, та ми, вчителі БіГ та Хорватії будемо тими, хто насправді пережив війну, і ми знатимем, як про це говорити, як передавати історію майбутнім поколінням. Пам’ятайте, що ви не одні».

author Поліна Чевердак

Поліна Чевердак

Журналістка платформи “ГОВОРИМО pro освіту”

Нове та цікаве

Освіта під землею – українська реальність найближчих років image
Навчання під час війни
Освіта під землею – українська реальність найближчих років

В Україні росте покоління дітей, які жодного разу не були в школі. Мова йде про десятирічних п’ятикласників. Спочатку через пандемію, а згодом через повномасштабне вторгнення росії вони змушені навчатися вдома. Освітяни визнають: де-факто такі діти не навчаються. Змінити ситуацію можуть лише підземні школи. Адже у прифронтових регіонах під час ракетної небезпеки діти не завжди встигають спуститися до укриття. Скільки коштує побудувати школу на глибині десяти метрів? Чому деякі батьки виступають проти такого формату навчання? Та який рівень освітніх втрат нас чекає, якщо діти продовжать навчатися дистанційно? Редакція “Говоримо pro освіту” розпитала у радниці міністра освіти, директора благодійного фонду “SavED” Оленки Северенчук. Розмова відбулася в рамках проєкту “ProГоворимо”.

22 березня 2024
Читайте також більше цікавого
більше цікавого