Інклюзивна освіта: як спростити життя особливим школярам, батькам та вчителям?

4 грудня 2023

Вони потребують спеціальної уваги, щоб не почуватися інакшими. Мова про дітей з особливими освітніми потребами. На жаль, можливість навчатися з однолітками мають не всі діти, які цього потребують. Хоча, за законодавством, кожна школа має бути готовою приймати особливих дітей. 3-го грудня Україна відзначила Міжнародний день людей з інвалідністю. Редакція “Говоримо pro освіту” поспілкувалася з батьками особливих школярів, викладачами та психологом, аби з’ясувати як наразі вдається реалізувати інклюзивний підхід? І що стає на заваді?

Інклюзивна освіта: як спростити життя особливим школярам, батькам та вчителям? image

Що передбачає інклюзивна освітня програма?

По суті, це таке ж навчання, як для інших дітей. Лише з тим відмінностям, що програма адаптована або модифікована. Бо кожен діагноз дитини потребує особливої уваги.
Дар’я Роса quote

Дар’я РосаПсихологиня загальноосвітньої школи

«Двічі на рік засідає комісія. Якщо це початкова школа, то там основний вчитель, усі вчителі, які викладають у дитини, асистент вчителя, логопед. У старшій школі до комісії входять усі вчителі, знову ж таки логопед-дефектолог, практичний психолог. Ми засідаємо, обговорюємо, що вдається, а що – ні, які є особливості, на що треба звернути увагу. Поруч з дітьми завжди є асистент вчителя, він допомагає зайти до класу, вийти, пояснює, якщо виникають труднощі під час уроку тощо,» – Дар’я Роса, психологиня загальноосвітньої школи.

Чому важливо бути поруч з іншими?

Однією з основних переваг інклюзивної освіти є можливість для дітей з особливими потребами спілкуватись з однолітками. Вони формують та пробують різні моделі поведінки, налагоджують дружні стосунки. Це має двосторонню користь, адже інші діти також вчаться толерантно ставитись до людських відмінностей.

«У нас у третьому класі є хлопчик з аутистичним синдромом. У таких дітей особливе відчуття світу, вони чутливі до шуму, яскравого світла тощо. Так от цей хлопчик має у класі подружку, і вони щоранку, коли зустрічаються, обіймаються. Він робить це обережно, дещо на відстані, але все ж це чудова взаємодія. Така комунікація стала можлива завдяки тому, що хлопчик навчається у звичайному класі з іншими дітьми. Як на мене, у цьому перевага включення дітей з особливими освітніми потребами до шкільного колективу,» – Дар’я Роса, психологиня загальноосвітньої школи.

«Наш ліцей повністю забезпечений корекційними спеціалістами. Тому робота з залучення дітей з особливими освітніми потребами налагоджена повною мірою. Вони спілкуються та беруть активну участь у житті класів та ліцею. У кожному класі різні стосунки між учнями (маю на увазі – усіма учнями), тому і спілкування з однолітками в одних класах – активне, в інших трохи менше. Зараз особливо важко налагодити спілкування та дружні відносини, бо ми навчаємося дистанційно», – Вікторія, асистентка вчителя.

«У класі моєї доньки є хлопчик на кріслі колісному. Він включається разом з усіма на онлайн-уроках, але коли в них консультації в школі, його там немає. Школа старенька, там немає нормального заїзду, про доступність сховища для такої людини я взагалі мовчу. Донька каже, що він розумний, добре розбирається в математиці. Не знаю, чи сам вчиться, чи з репетиторами, але онлайн – це для нього єдиний варіант спілкування з учителями та однокласниками наразі,» – Марина, мама 7-класниці.

Чому деякі школи мають інклюзивні класи, а інші – ні?

«Я працюю в державному ліцеї. Наш заклад повною мірою забезпечений технічними засобами. Минулого навчального року були роздані ноутбуки діткам певних категорій, батьки яких не можуть придбати технічні засоби для освіти. Забезпечення всім необхідним – це злагоджено робота всієї шкільної команди: педагогів, керівництва та батьків,» – Вікторія Мальцева, асистентка вчителя.

Готовність шкіл прийняти дітей з інвалідністю - це дійсно проблема, яка, на жаль, має складнощі у розв'язанні. По-перше, це потребує певних коштів. По-друге, заклади освіти будувалися давно і зараз складно, наприклад, зробити підіймач для дітей на кріслах колісних. Але все можливо, і я сподіваюся, що скоро це не буде перепоною.

Вікторія Мальцева Асистентка вчителя

«У мене діти з важкою інвалідністю. На жаль, вони не вчаться у школі, це для них неможливо. Знаю, у Канаді таких діток приймають до звичайного класу загальноосвітньої школи. Лежачих, з судомами... У нас навіть більшість лікарів не беруться за дітей з важкими порушеннями,» – Оксана, мама двох дітей. 

Чого не вистачає?

«Не вистачає матеріально-технічної бази. Наприклад, стимульних матеріалів або якоїсь наочності.  Ми постійно пишемо, постійно замовляємо, але, на жаль, не отримуємо те, що ми просимо. Наприклад, ті ж таблиці Шульте (таблиці з випадково розташованими об'єктами (зазвичай числами або буквами), які використовуються для тестування і розвитку швидкості знаходження цих об'єктів у певному порядку.) Так, я їх друкую для роботи сама. Але ж надруковані вони мають інакший вигляд, ніж як мало б бути,» – Дар’я Роса, психологиня загальноосвітньої школи.

«Мені здається, було б непогано створити якісь онлайн-зустрічі на рівні міста, можливо навіть області чи країни. Там би дітки з особливими потребами могли знайомитися, спілкуватися. Можливо, це було б у форматі ігор, тренінгів, онлайн-змагань. Окремо такі зустрічі можна було б проводити і для дітей з освітніми труднощами», – Вікторія, асистентка вчителя.

 Інклюзія: перші кроки зроблено

«Дуже довго цих дітей десь ховали від світу від суспільства. Вважалося, що якщо дитина має особливості, то все, її треба заховати й нікому не показувати. Але це не так! За підтримки батьків, при активному залученні школи з такими дітьми можна гори звернути. Тому я дуже рада, що дітей почали виводити у світ, від цього виграють усі,» – Дар’я Роса, психологиня загальноосвітньої школи.

«Моя дитина зараз навчається в інклюзивній групі дитячого садочка, зараз вони займаються тільки онлай через безпекову ситуацію. І в тих умовах, що ми знаходимось, я повністю задоволена. Керівництво садочку зацікавлене в успіхах дитини. У нас були збори з викладачами, я розповідала їм про дитину, що хотіла би отримати від них, яка допомога нам потрібна. Ми разом розробили план занять. Але виконати його в умовах прифронтового міста (Запоріжжя) просто не можливо. Було б чудово, якби всі педагоги проходили щорічно профільні курси. Зараз дуже інтенсивно розвивається цей напрямок, стає більш зрозуміло, як рухатись у вихованні таких дітей», – Світлана Терентьєва, мама дитини з аутистичним спектром розвитку.

author Поліна Чевердак

Поліна Чевердак

Журналістка платформи “ГОВОРИМО pro освіту”

Теми Інклюзія

Нове та цікаве

Освіта під землею – українська реальність найближчих років image
Навчання під час війни
Освіта під землею – українська реальність найближчих років

В Україні росте покоління дітей, які жодного разу не були в школі. Мова йде про десятирічних п’ятикласників. Спочатку через пандемію, а згодом через повномасштабне вторгнення росії вони змушені навчатися вдома. Освітяни визнають: де-факто такі діти не навчаються. Змінити ситуацію можуть лише підземні школи. Адже у прифронтових регіонах під час ракетної небезпеки діти не завжди встигають спуститися до укриття. Скільки коштує побудувати школу на глибині десяти метрів? Чому деякі батьки виступають проти такого формату навчання? Та який рівень освітніх втрат нас чекає, якщо діти продовжать навчатися дистанційно? Редакція “Говоримо pro освіту” розпитала у радниці міністра освіти, директора благодійного фонду “SavED” Оленки Северенчук. Розмова відбулася в рамках проєкту “ProГоворимо”.

22 березня 2024
Читайте також більше цікавого
більше цікавого