- Тарасе, ви пішли служити у лютому 2022 року - незважаючи на те, що у вас була можливість відстрочки. Чому ви ухвалили таке рішення і не жалкували ви часом про момент, що пішли на війну, попри можливість це не робити?
- Рішення я приймав досить швидко, не вагаючись. За годину спакував рюкзак і пішов добровольцем. Насправді були дві основні причини. Одна з них - така концептуально-екзистенційна, я ж викладаю літературу, і, наприклад, коли ми зі старшокласниками зачіпали проблему, скажімо, 20-30-х років (Розстріляне Відродження, Голодомор), то, зрозуміло, що завжди поставало питання, чому так сталося? Я не знаю, наскільки це правильно, але я завжди вважав, що якби українці 100 років тому дружно взяли зброю в руки і гуртом пішли захищати свою державність, то цілком ймовірно, що ми відбили би нашу країну ще тоді і пішли би зовсім іншим шляхом.
Зрозуміло, що на той момент ми були зовсім не готові. Історія не любить слова “якби”. Але я згадую приклад Фінляндії - вона кілька разів відбилася від величезного монстра - Росії - і в 19-му році, і в 39-му, і в 44-му. Тому що фіни взяли зброю до рук. Так, у нас не було, можливо, такої підтримки, таких умов, але ось минуло 100 років - і ми знову опинилися на такому ж роздоріжжі, правда, з трохи кращими вихідними даними, тому що ми і як народ дозріли до питання будівництва своєї державності (ми вже знаємо, як це робити), і світ теж, очевидно, зрозумів, що треба було б інакше ставитися до таких викликів.
А друга причина це, звичайно, 14-й рік - тоді багато моїх друзів взяли зброю в руки, і я кілька разів вагався, але постійно були якісь освітянські проєкти. Але 24 лютого жодних сумнівів уже не було.
- Яка у вас була спеціальність на фронті, що ви там робили і де ви служили?
- Це був один із “найвеселіших” варіантів - піхота. Це коли позаду твоя артилерія, а попереду - вже ворожа. Звичайнісінька ТРО, ми стояли на блокпостах під Вінницею, потім копали лінію оборони біля Придністров'я, а потім вже виїхали на Донбас. Донбаська земля це, звичайно, окрема історія.
Я жартую, що можу читати тренінги із копання мінімум п'ятьма видами лопат: корейкою, веселкою, американкою, полькою, саперкою. Знаю, які там ґрунти, як їх довбати тощо.
- Але ви знайшли час і мотивацію написати підручник, будучи на фронті. Як це взагалі виглядало технічно, бо ж зв'язок, умови, та й психологічно на війні, певно, важко бути думками у своїй цивільній професії?
- Однозначно, це було дуже складно, але з іншого боку це мене і рятувало. Тому що ми ж не постійно перебували під обстрілом, нас відводили на якийсь період із бліндажів, з окопів на нулі. І оцих кілька діб ти маєш час, щоб випрати одяг, наприклад, трошки відійти перед наступним виїздом на позиції. Та, власне, навіть на позиціях, коли ти три доби стоїш на спостережному посту, є час подумати.
Читайте також
Вчителі і війна: пережити окупацію та повернутися в розбиту школу
Зі шкіл роблять катівні та штаби окупантів, вчителів тримають “на підвалі”, а діти підпільно навчаються в українській школі онлайн. Це будні шкіл на окупованих територіях. Тим, хто зміг виїхати, “пощастило” більше, але й їхнє життя ще не скоро можна буде назвати нормальним: навчальні заклади зруйновані, а дистанційна освіта - нестабільна через перебої зі світлом та зв'язком.
Я ж програму української мови вже напам'ять знаю, з усіма винятками і поправками. Тому я спостерігав, що відбувається навколо, наприклад, фазани собі зробили гніздо - о, можна придумати цікавеньку історію про фазанів на тему “прикметники”. А в телефоні інтернет, зрозуміло, не працює. Тому я робив записки в смс і коли з'являлася мережа, то телефон їх автоматично відправляв. Це тому в мене майже всі вправи були по 70 слів - стільки поміщалося в повідомлення.
Але якби не моя співавторка - Анастасія Онатій - звісно, ця історія не мала б продовження. Адже основну структуру підручника, коли був зв'язок, ми обговорювали разом, і саме вона приймала ці смс, опрацьовувала, включала в канву. Ось в такому співавторстві і народився цей дуже непростий, але, я думаю, цікавий підручник.
- Коли ви демобілізувалися?
Приблизно пів року тому - це була історія, пов'язана з лікарняними. Я ще довго мав проблеми з голосом і не міг повернутися у свою звичну професію, довго відмовлявся читати лекції. От тільки зараз трошки повертається мій голос, і вже 1-2 лекції я можу витримати.
- Тарасе, хочу, щоб ми поговорили з вами про українську мову. Як ви реагуєте на такий аргумент, наприклад, який ми дуже часто чуємо тут, у тилових містах, від людей, які не хочуть переходити на українську. Вони кажуть: а ось є військові, частина з яких теж говорить російською. Що ви можете відповісти?
- Я в таких випадках категоричний. Я завжди відповідаю в цій ситуації простенькими прикладами з фронту. Скільки часу потрібно мені як українському воїну, почувши російську мову, аби з'ясувати, хто переді мною: свій чи чужий? А скільки часу потрібно російському солдату, щоб розрядити автомат? 1-2 секунди, тобто, він однозначно буде швидший.
Наші хлопці, які лінуються вивчити 300 слів українською і користуватися ними на передку, вони просто підставляють своїх побратимів. Мені дивно, що про це ніхто не говорить. Я своїм всім хлопцям сказав: якщо я на нулі чую російську мову, хлопці, ну, вибачайте, я вночі не буду з'ясовувати, хто це йде. І всі перейшли на українську мову без проблем.
Питання мови на фронті - це питання безпеки, розумієте? Це в тилу люди можуть вести дискусії, а на передку через мову можна загинути. Як лікарі можуть говорити російською поруч з пораненим непритомним військовим, який у будь-який момент може прокинутися і подумати, що він опинився в полоні? Чому командир дозволяє собі в рацію, яка прослуховується ворогом, говорити російською?
- А що робити з дітьми та підлітками - їхня українізація має бути лагідна чи радикальна?
- Над цим питанням працює дуже багато різних спеціалістів, тому що воно на межі психології, соціології, лінгвістики, культурології. Якщо повернутися до факторів впливу, які визначають вибір мови у двомовному середовищі, то це залежить насамперед від віку дитини. Є період, коли визначальною є сім'я - до підліткового віку. А от у старшокласників вплив сім'ї вже відходить на другий план.
Ми моніторили цю ситуацію на підлітках, якраз це були 10-ті і 11-ті класи, діти 15-17 років. Тут уже інші фактори діють, наприклад, друзі, фінансовий стан сім'ї, тому що не секрет, що в приватних школах і дитячих садочках української мови чомусь менше, але найсильнішим фактором є соціальні мережі. Тому якщо ми хочемо змін, то повинні розуміти, що той же Youtube треба наповнювати якісним українським змістом, якісними відео.
Якщо ми говоримо про фактори прямого та непрямого впливу на формування вибору у двомовному середовищі, то прямий вплив, як правило, працює дуже погано. Це вам скаже будь-який педагог і психолог, тобто грубі і жорсткі методи прямого впливу в 99 випадках зі 100 викликають опір.
Читайте також
“Дітям треба говорити, що українська - це мова успіху” - Артур Пройдаков, ТОП-10 вчителів світу
Номінант премії Global teacher prize 2023 про підхід до дітей, TikTok, суржик та Ірину Фаріон
Дуже велику роль відіграють авторитети, які є в оточенні, і причому це авторитети різного рівня - це можуть бути блогери, бізнесмени, які самі мають розуміти свою відповідальність.
- Нещодавно були оприлюднені результати міжнародного дослідження PISA - Україна має невтішні показники. Зрозуміло, що є об'єктивні чинники, які до цього призвели. Але все ж таки навіть якщо порівнювати результати з математики і природничих наук із результатами з читання, то читання здало значно сильніше. Як ви гадаєте, чому і що з цим робити?
- Я знову буду покликатися на одне із моїх досліджень. Ми ще за кілька років до ковіду провели масштабне опитування серед старшокласників Вінниччини - опитали 5500 з 7000 підлітків - тобто для соціології це просто розкішна вибірка. І якраз у фокусі уваги було читання. Зокрема, питали: скільки книг у вашій бібліотеці, хто вам радить книгу. І, до речі, ми там проводили кореляцію між читанням і мовою, результати виявилися не дуже втішними, тому що російськомовні діти мали більші бібліотеки і більше читали, а україномовні - менше.
Я якийсь час працював у приватній школі і був здивований тим, що, по-перше, там відверто домінувала тоді російська мова. Але ще більше мене дивувало, що в цій школі частка етнічних українців була дуже невисока. Її навіть умовно називали єврейською школою, там вчилися діти вчителів, інженерів, які не мали великих статків, але вони останні гроші віддавали за хорошу якісну освіту. І для мене це було своєрідне відкриття. Я думав, що ж таке, чому українці жаліють гроші на книгу і на хорошу освіту, а євреї - навпаки. Я одного разу зайшов у гості до такої класичної єврейської родини - у них була величезна розкішна бібліотека, хоча ремонт, наприклад, у квартирі не дуже.
Саме з читанням у нас була проблема давно, українці просто мало читають на фоні інших наших сусідів, навіть на фоні нашого ворога - на жаль, ми мусимо це визнавати.
Це покоління дітей, яке в принципі вже не буде багато читати, тому що для більшості з них текст, який поміщається на моніторі екрана телефона, - це вже великий текст, а якщо треба двічі перегорнути - це вже дуже великий текст. Це світова тенденція.
- Ви пробули певний час у США, проходили там стажування. Що українська освіта могла б і має запозичити у Сполучених Штатів?
- Перше, що мене захопило під час перебування в американських школах - а я був по два місяці в початковій школі, в середній і в старшій - це цікавезна навчальна література. Я привіз величезну валізу книг, робочих зошитів, і в результаті ця валіза перетворилася у підручники для 5-го, 6-го та вже 7-го класів. Я мріяв створювати такі підручники, які було б цікаво брати в руки, щоб там були завдання з картинками, з коміксами, з цікавими текстами і з цікавими питаннями до цих текстів. Як мені здається, частину з цих мрій вдалося втілити.
.png)
.jpg)
