Питання що робити з російськими творами у шкільній програмі повстало майже одразу після повномасштабного вторгнення. Точніше, про те, що деякі романи, наприклад, “Війна і мир” Льва Толстого, як і “все, що оспівує орківські війська, зникне з програми зарубіжної літератури” в Міністерстві освіти заявили практично одразу. Дискусії ж точилися навколо того, чи має це бути тотальне очищення або ж вибірковий підхід - до кожного автора і твору.
Російська класика - як інструмент колоніальної політики?
До 24 лютого 2022 року питання доцільності вивчення російської класики в школі навіть не звучало. І якщо говорити про повну “дерусифікацію” шкільного курсу з літератури тоді було неактуально, а, можливо, і недоречно, то місце, яке виділялося російській літературі у шкільній програмі мало б викликати запитання. Російських авторів вивчали учні з п'ятого до одинадцятого класу, їх частка у курсі з зарубіжної літератури була однією з найбільших, а в деяких темах - абсолютно переважала.
Так, до прикладу, у темі поезія першої половини XX сторіччя школярі вивчали трьох європейців: француза Аполлінера, австрійця Рільке та іспанця Лорку, тоді як російських поетів - було аж четверо (Ахматова, Блок, Маяковський і Пастернак).
Такий підхід до формування шкільної програми можна пояснити певною ностальгією і сантиментами тих, то її укладав. Крім того, це був реальний інструмент колоніальної політики, вважає письменник і літературознавець Ростислав Семків:
“Література - це завжди про вибудовування спільної ідентичності. Скажімо, ми всі читали “Лісову пісню” - ось ми і вибудовуємо ідентичність навколо цього тексту, ми розуміємо, які цінності були важливі для Лесі Українки, це щось наше спільне. А тут нам продовжували накидувати інші “спільні цінності”. Мовляв, ми всі читали російських класиків, значить, маємо спільний культурний простір, значить, ми “один народ”. А виявилося, що це була прихована бомба, справжня гуманітарна міна”.
Російська культура тримається на тих цінностях, які або не працюють, або від початку такі сенси насправді й закладалисяРостислав Семківписьменник, літературознавець
Вивчення російських творів сьогодні може викликати спротив у школярів, адже практично у кожному класі є діти, чиї близькі загинули від російських атак, чиї будинки зруйновані та кому довелося виїхати з рідних міст. Згадки про Росію у позитивному контексті можуть викликати у них травматичні асоціації. Більше того, пропагування культурних сенсів російської літератури як зразків гуманізму сьогодні може просто збити дітей з пантелику. Адже носії цієї культури вчиняли злочини у Маріуполі та Бучі.
“Російська культура тримається на тих цінностях, які або не працюють - тому що де ця культура, якщо вони окуповують міста, обстрілюють дітей, - або від початку це насправді й закладалося. Той же небезпечний парадокс Достоєвського "тварь дрожащая или право имею?" - він, виходить, схиляє до “право имею”, і на цьому принципі вибудовується вся їхня пропаганда. Росіяни просто вважають, що вони мають право - кудись прийти і чинити розбій” - вважає Ростислав Семків.
Читайте також
Що не так із «Великою Вітчизняною» або як терміни формують свідомість
Якщо загуглити «Велика Вітчизняна війна школа» за минулий рік, то результати покажуть сотні сторінок сайтів та соцмереж, де освітні заклади масово вживають цей термін, попри оновлені програми з історії, нові методичні матеріали та підручники, десятки статей та рекомендацій від науковців.
Нова програма: без Пушкіна і Ахматової, але з Булгаковим - за бажанням
Міністерство освіти і науки минулого року ухвалило рішення вилучити з курсу “зарубіжної літератури” твори російських, а також білоруських письменників.
Втім кількох російських (або ж російськомовних) авторів Міністерство дозволило вивчати - за вибором вчителя. Це письменники, життя та творчість яких були тісно пов’язані з Україною, - Михайло Булгаков, Володимир Короленко, Анатолій Кузнецов, Ільф і Петров. В програмі зарубіжної літератури залишили і Миколу Гоголя - хоча дискусії велися, чи не вивчати його в рамках української літератури. Також доцільним визнали залишити твори кримськотатарського письменника Таїра Халілова.
Вчитель зарубіжної літератури Новоукраїнського ліцею Кіровоградської області Олександр Каєнко є одним із чотирьох співавторів навчальної програми для 7-9 класів нової української школи із зарубіжної літератури. Програма, над якою він працював, затверджена Міністерством, по ній школи будуть працювати вже з наступного року. Хоча деякі “пілотні” класи вже по ній ідуть. Зараз Олександр Каєнко працює також над розробкою підручників.
“Наш колектив вирішив принципово не давати росіян і російськомовних письменників у програмі обов'язкового читання. Жодного, навіть найкращих, таких як Гоголь. Зараз вони точно не на часі, та й пошук “хороших росіян” - це дурне питання, яке тільки розхитує човен. Давайте ми закінчимо війну, переможемо, а потім вже згадаємо, що був колись такий непоганий Олександр Грін, який подарував світу “Пурпурові вітрила” і віру в те, що все можна зробити своїми руками”, - вважає Олександр Каєнко.
Наші діти уже не розуміють “Собачого серця” Булгакова, не розуміють гумор Ільфа і Петрова.Олександр Каєнковчитель зарубіжної літератури
Водночас, вчителі також матимуть право голосу і можуть запропонувати дітям вивчення Булгакова чи Гоголя. Втім, Олександр Каєнко радить все ж таки орієнтуватися на самих школярів:
“Наші діти уже не розуміють “Собачого серця”. Це ми знали реалії того часу, а для них це все є дуже далеким. Я кілька років тому спробував додати цей твір у програму, але потім замінив його на “Убити пересмішника” - все таки з ним працювати набагато легше. Так само не розуміють гумор Ільфа і Петрова”.
Олександр Каєнко вважає, що потрібно йти назустріч дітям, замінивши твори, які дітям здаються застарілими, на більш зрозумілі. Так, у розробленій ним програмі більше фантастики, фентезі, є навіть популярний “Відьмак” польського письменника Анджея Сапковського.
Золя, Манн, Сенкевич і… Чехов? Кого ще варто додати до шкільного курсу
Після вилучення російських творів зі шкільної програми, вакуум, що міг утворитися на їхньому місці, заповнили творчістю західних класиків. Тепер школярі вивчають, наприклад, О. Генрі, Анну Ґавальду, Джона Бойна, Еріка-Емманюеля Шмітта, Жана де Лафонтена, Адама Міцкевича, повідомили на запит ГОВОРИМО у міністерстві освіти.
Втім, над шкільною програмою можна ще працювати, вважає літературознавець Ростислав Семків:
“Випущений зовсім Еміль Золя - центральна постать для натуралізму. А він, до речі, був дуже важливим для Івана Франка. Томаса Манна взагалі немає у програмі, а це нобелівський лауреат і потужний автор. У нас обов'язковій частині програми фактично немає найближчих сусідів. Наприклад, майже не представлена польська література. Її треба вивчати навіть не з огляду на те, що зараз поляки нам допомагають. Це просто багата література. Наприклад, “Вогнем і мечем” нобелівського лауреата Сенкевича. Ми ж маємо показати, що от такі були взаємини. Адже ми говоримо про Богдана Хмельницького в курсі історії. А як це потім відобразилося в літературі? Те ж стосується чеської, угорської літератури”.
Дискутувати можна також про білоруських письменників - особливо, якщо йдеться про антирадянські, дисидентські твори. Зокрема, у програмі варто було б залишити Василя Бикова, вважає професорка Києво-Могилянської академії Лариса Масенко.
“Я б ще зробила виняток для деяких творів Чехова, адже він за походженням був українцем. Його творчість припадає на час дії Емського указу, який фактично забороняв писати українською, про це, зокрема, йдеться і в книзі Оксани Забужко “Як рубали вишневий сад”. Чехов, безумовно, критично дивився на російську дійсність. Його “Каштанку” і “Ваньку Жукова” варто вивчати в молодших класах, звичайно, з інтерпретаціями вчителів. Там показана саме затхла, жахлива російська реальність. А в старших класах треба брати “Людину в футлярі”, адже там саме образи українців - вчителя Коваленка і його сестри, які, ймовірно, були заслані в Росію через той же Емський указ, є позитивними персонажами на противагу людині в футлярі Бєлікову”, - вважає Лариса Масенко.
Коли оновлять підручники?
За оновленою програмою поки що не встигають підручники - у 2022 році кошти, що призначалися на їх друк, були спрямовані на потреби оборони. В бюджет 2024 року закладено 1,5 мільярда на друк підручників. У Міністерстві кажуть, в першу чергу друкуються підручники для п’яти- і шестикласників, адже вони йдуть за програмою нової української школи. Крім того, зараз проходить конкурс підручників для 7 класів.
Втім, попри те, що книги ще не вийшли з друку, вчителі мають працювати за новою програмою, подаючи дітям матеріал усно чи з додаткових джерел. А поки що у школярів - старі підручники, в яких залишилися російські твори - іноді педагоги закреслюють їх олівцем просто в книгах.
.png)
