Pro дитяче читання
Ці два роки є дуже складними для наших дітей. І вони, як на мене, дуже добре тримаються. Звісно, це не могло не позначитись на якості навчання. Але все не так погано. Я організовую письменницькі клуби, де безпосередньо спілкуюсь із дітьми. І я бачу, що під час війни дуже зріс їх запит на те, аби говорити довкола книжок. Навіть коли це зустріч між тривогами, вони легко включаються в обговорення. Особливо, якщо йдеться про серйозні, часом філософські питання.
Ми, дорослі, маємо розуміти цю ситуацію, використовувати книжки, аби поговорити на різні теми. Важливим моментом також мені здається читання разом. Можливо, зараз читати сам на сам, індивідуально стає важче. Дорослі також часто зізнаються, що менше читають. Але читання, а також література загалом, як діяльність групова більш актуальна. Тож навіщо вимагати від дітей, щоб вони читали самостійно? Можна читати разом з ними.
Читайте також
“Надзвичайний стан для освіти”. Що насправді показало міжнародне тестування PISA і що з цим робити
В українських школярів за чотири роки значно погіршилися навички читання, а ледь більше половини учнів знають математику на базовому рівні. Когось такі результати міжнародного дослідження PISA шокували, а для когось - виявилися очікуваними: експерти озвучують різні думки - від “катастрофа в освіті” до “добре, що це дослідження взагалі відбулося”
Так, з об'єктивних причин діти іноді не встигають прочитати вдома задане вчителем. Але завжди можна прочитати якийсь фрагмент разом, обговорити це, пошукати в тексті якісь сенси, щоб усі діти були на одному рівні. У цьому є певна суперсила літератури: можна взяти й прочитати будь-що в будь-який момент. У таку діяльність діти легко включаються. І, до речі, це потім заохочує дітей читати на самоті. Коли вони переживають досвід спільного читання, порозуміння, теплої розмови навколо книжки, це потім їх мотивує продовжувати читати. Хочеться ж дізнатись, що там далі в цій історії.
Насправді в читанні багато різних важливих аспектів. І ми маємо адаптуватися. Ми, дорослі, маємо розуміти всі суперсили читання, усі ситуації, усі можливості та адаптуватися, пропонувати дітям те, що їм зараз більше пасує. Я б не сказала, що спільне читання важливіше, ніж індивідуальне, ні. Просто мені здається, що зараз більше пасує саме це.
Pro письменницький клуб
Зараз я опікуюсь письменницьким клубом для дітей, підлітків «П'ятниця. Вечір». Залученість до літератури в цьому випадку – справа середовища. Дуже часто діти, які зараз ходять на письменницькі клуби, – це братики та сестрички тих дітей, які ходили на попередній гурток. Дехто дізнався про клуб від однокласників. А також Центральна бібліотека ім. Тараса Шевченка, на основі якої відбуваються зустрічі, поширює оголошення. Тож із середовища читачів приходять діти. Я не знаю прикладу, коли хтось, хто зовсім не читав, приходив би в клуб. Але я хочу зазначити: оскільки клуб онлайн, то я бачу, що дітки, які виїхали в еміграцію, на жаль, усе менше й менше мають можливість брати участь.
Pro сім’ю та сприятливе середовище
У мене любов до книги з дитинства, її сформувала родина. Якщо в сім’ї є традиція читати, то й дитина приймає цю звичку. Часом захоплення набувається від друзів, від школи. Я дуже вірю в середовище.
Більшість батьків, яких я знаю, знаходить якийсь час на порозуміння з дитиною, на обговорення – тут може бути залучена книжка. Глибокі розмови, які так чи інакше ведемо з дітьми, можна організовувати довкола книжки. Тобто читання – це не обов'язково окрема діяльність, це може бути спільне дозвілля, яке планувалося заздалегідь.
Pro аудікниги
Здатність сприймати аудіокнижки – це дуже класна річ, і я сама люблю слухати аудіокнижки. Але я сумніваюсь, що читання і слухання – це взаємозамінні речі. Адже задіяні різні механізми сприйняття. Але якщо дитина вміє, може сприймати глибоко літературний твір на слух – це теж дуже важливо. Чому ні?
Pro літературні поради
Як на мене, молодших школярів можуть зацікавити вірші Григорія Фальковича. У нього є чимало збірок, серед них нові та більш давні. І я знаю, що вони подобаються багатьом дітям. Також я раджу книгу «Півник» Зоряни Живки – дуже хороша життєствердна казка, оптимістична й разом з тим глибока.
З підліткової літератури для різдвяного часу пасує «Місто тіней» Мії Марченко. Діти її полюбляють. Чудовим варіантом буде «Метро до темного міста» Олени Захарченко – історія про фантастичний вимір Києва, куди можна потрапити через метро.