Дайте відчути світ на дотик
Найперше, що знищує інтерес до пізнання, – це заборони «пробувати світ на дотик»Валерія Рокитенкопсихологиня центру медичної реабілітації
«Я працюю з дошкільнятами й часто помічаю, як батьки не дозволяють зайвий раз чіпати листя, каштани чи пісок. Я натомість забороняю їм забороняти. Дитина пізнає світ, нехай вона візьме до рук той каштан, у цьому немає нічого страшного. Так, він неїстівний. Але ж батьки поруч, вони контролюють, щоб малеча його не проковтнула, щоб ніяк собі не зашкодила. А все, що не шкодить, має бути дозволено в такому віці.
Нещодавно мала розмову з батьками, я спитала про те, що вдома полюбляє робити дитина. «Малюємо ми вкрай рідко,» – відповіла мама. «Чому?» – питаю. «Ну це ж фарба, вона потім у нас усюди: на столі, стінах, підлозі,» – каже мама. У дитини має бути місце, де вона може чинити безлад, грати з фарбою, клеєм, пластиліном. Дозвольте їй замастити руки, обличчя, волосся, одяг – усе це потім можна вимити та випрати. Малечі потрібна можливість пробувати», – Валерія Рокитенко, психологиня центру медичної реабілітації.
«Окрім навчання, син грає на бандурі, займається дзюдо та захоплюється шахами. Йому цікаво все, що дійсно цікаве, а не для «галочки». Наприклад, він полюбляє історію та математику, а також фізику. Але не теорію за підручником, а прикладну науку. Наприклад, ми вдома робили електричний ланцюг. У школі сказали його намалювати, а це нудно. Наочно – зовсім інша річ», – Юлія Чернишова, мама школяра (12 років).
«Син навчається в 6-му класі, займається в музичній школі на двох інструментах, в онлайн-школі з вивчення астрономії, влітку ходив на карате. Йому цікаво багато чого, і в школі також цікаво, але не завжди. Він полюбляє англійську та математику. По-перше, сам розуміє, що надалі ці знання йому знадобляться. По-друге, цьому посприяли вчителі: вони його хвалять – от він і старається,» – Ірина Замкова, мама 6-класника Мирона.
.png)
Пристосування до школи як стоп-фактор творчості
Доки діти не пішли до школи, їм усе цікаво, вони творчі, непосидючі, мають багато запитань. А потім вони адаптуються до школи.Анастасія Пресмицька-Вельпсихологиня, арттерапевтка
«Від батьків чують: «Сиди в школі спокійно, не шуми, не бешкетуй». У школі бачать, що ставити багато питань – це привертати до себе увагу, а це іноді некомфортно, засуджується вчителями та однокласниками», – Анастасія Пресмицька-Вель, психологиня, арттерапевтка.
Навчальні завдання: якими вони є та мають бути?
«Стільки гарних молодіжних українських гуртів. А діти на уроках музики вчать якісь дитячі пісеньки: «Осінь, осінь, приходить осінь…» У моїх є досвід навчання у Швеції, де вчителі ставили і рок, і диско, й етно. Знайомили з різними стилями музики. Слухали класичні інструменти й твори у сучасній обробці. Це круто! А ще грали на музичних інструментах. У наших школах це не практикується», – Вікторія Каміна, мама двох синів (11 та 14 років).
«Я бачу, що сину стає нудно, коли в школі розповідають те, що загалом нікому не потрібно. Наприклад, жодної цікавості у виховній годині, де розповідають, що не можна ходити в яскравому одязі. Як і в уроці мистецтва, на якому треба вирізати з картону корабель і обліпити його пластиліном. На трудовому навчанні їм запропонували робити квіти із металевих бляшанок. Навіщо? У цьому немає нічого ні цікавого, ні корисного, ні естетичного.
Дуже відбивають цікавість до навчання помилки в завданнях. Я одного разу ледь з глузду не з’їхала, поки ми шукали на карті річку, яка мала там бути, але її десь загубили,» – Юлія Чернишова
«Обидва сини (11 та 14 років) займаються легкою атлетикою. Але самі, поза школою. Фізкультури в школі відверто не вистачає, вона їм нецікава. Застарілі «тренування» в школі із серії «поверніться направо, тепер наліво, крокуємо вперед» – це нудно. Зі спортивних ігор мають лише баскетбол, футбол, волейбол,» – Вікторія Каміна.
.png)
Надмірне навантаження
«У нас фізико-математична школа. Старший – математик. Молодшому математика дається, але трохи гірше. Завдяки вчителю математики обидва обожнюють і предмет, і самі уроки. Але цього року в старшого розчарування і стрес, бо розклад склали таким чином, що алгебра і геометрія чотири дні на тиждень шостим та сьомим уроком. Син у відчаї: найулюбленіший предмет, а він просто не сприймає матеріал на останніх уроках, бо приходить туди вже втомленим», – Вікторія Каміна.
Непрактичність знань
«Уже у 7-му класі старший син говорив, що йому нецікаво на уроці англійської просто виконувати вправи. Хочеться розмовної, живої мови з фразами для повсякденного життя. Є реально круті молодіжні серіали, які можна і треба ставити на уроці. Треба просто не боятись виходити за межі програми», – Вікторія Каміна.
Страх помилок
«Я категорично проти привселюдного озвучування оцінок та коментарів типу: «У тебе 2, ти не вчила!» Може, і вчила. Може, забула чи перехвилювалась. Зараз діють електронні журнали: поставили туди оцінки, діти подивились – досить. Показові засудження від вчителів ні до чого. Техніка читання з таймером – це теж дивна практика. Яка різниця, скільки слів за хвилину читає дитина, якщо вона вже читає та розуміє прочитане?» – Валерія Рокитенко.
Програма як фактор обмеження
«Проблема наших навчальних закладів часто в рамках, які виставляють учням. «Сьогодні ми малюємо лише кружечки,» – вказує на уроці вчитель. «Але я хочу намалювати квадратики,» – просить учень. «Ні, за програмою кружечки!» І тоді дитина вирішує не малювати взагалі. Та ж історія, коли дитину сварять, якщо вона взагалі не хоче чогось робити. Не потрібно включати учнів у ті творчі аспекти, які для них нецікаві, у яких їм некомфортно. Запропонуйте дитині щось інше: намалювати чи виготовити з паперу інакший візерунок, малювати не олівцями, а фарбами, або й взагалі пальчиком,» – Валерія Рокитенко.
.png)
Читайте також
Ви навчаєте дітей чи навчаєте програми?
«Чим ви займаєтеся?» – я часто запитую про це своїх колег. У відповідь я зазвичай чую: «Я викладаю французьку», «Я – вчитель початкових класів», «Я навчаю фізики» тощо. Але чи справді це те, що ми, освітяни, робимо? Невже наша місія – вкласти у голови дітей знання зі шкільної програми?
«Інтерес до інформатики зник у старшого після того, як він зробив на уроці завдання, користуючись клавіатурою, а вчитель заставила переробити, бо вони вивчали інший спосіб. Тобто індивідуальний підхід до «просунутих» дітей відсутній,» – Вікторія Каміна.
Судячи з кількості різних творчих завдань, які задають дітям, школа намагається заохочувати їх розвиток. Але виконувати ті творчі роботи, коли натхнення на щось інше, дуже важко. Наприклад, син дуже любить роботи щось із пластиліну, та дуже не любить малювати при цьому. Але задають принести малюнок – доводиться робити, хоч без ентузіазму.Ірина Замковамама 6-класника
Підлітковий спротив
«Підлітковий вік – час, коли діти потребують особливої уваги. Найперше – від батьків. Якщо психологічний клімат удома сприятливий, батьки цікавляться підлітком, його успіхами, справами загалом, то й у школі все складатиметься добре. Коли їх хвалять та заохочують до досягнень, то й досягати хочеться, є мотивація. А от якщо дома дитиною не цікавляться, в школі вчителі сварять, ще й з однолітками можуть бути якісь проблеми, то все аж ніяк не сприяє гарному навчанню та самореалізації. А якщо це ще й закрита дитина, вона хотітиме втекти від соціуму, школи, сховатися у свою бульбашку», – Анастасія Пресмицька-Вель.
Шукаємо рішення
«Було б добре ввести в школах уроки психології для дітей. Це допоможе їм змалечку навчитися розуміти себе, з’ясувати «хто я?», відчувати своє тіло та бажання, розвиватися в тих напрямках, які їм цікаві. Такі уроки допоможуть розібратися в нахилах, у темпераментах тощо. Деякі діти схильні до творчості, а комусь краще даються точні науки. Але вони це навіть не усвідомлюють, копіюючи поведінку однокласників, старших учнів. Але підтримка потрібна й учителям,» – Валерія Рокитенко.
Створюємо сприятливі умови
«Що таке сприятливі умови? Це відкритість і доброзичливість вчителя. Це коли дитина може довіритися. Розуміє, що її зараз не покарають, підтримають. Розповсюджена практика в наших школах, коли в класі тридцять учнів, серед яких, наприклад, на п’ятьох вчитель звертає більше уваги, вони молодці, а інші – не в фокусі. От серед інших завжди є ті, хто потребує підтримки, не отримує її та втрачає через це будь-який інтерес. Вчитель – це старший серед дітей. Він має бути спокійним, уважним, створювати атмосферу, у якій діти зможуть розслабитися та проявити свої творчі нахили», – Анастасія Пресмицька-Вель.
«Німецька в школі синові не подобається, він її практично ненавидить. А от з репетитором займається із задоволенням. Бо там усе просто, легко, без тиску. Він взагалі досить легко засвоює мови: може говорити англійською, трошки – шведською та німецькою. Але іноді складається враження, що він вивчає мови не завдяки, а наперекір школі», – Юлія Чернишова.
Підтримуємо педагогів
«Необхідно зменшувати рівень напруги в класі, створювати атмосферу комфорту та взаємодії. Вчитель має підтримувати, заохочувати до творчості. Без тиску. І тут насправді треба працювати з мотивацією самих вчителів, дізнаватися, що їм цікаво, наскільки вони на своєму місці. А також, чи не вигорів ще вчитель. Є ж класи, де рівень залученості дітей дуже високий. Чому? Цьому сприяє педагог. Було б добре, якби всі вчителі час від часу мали психологічні консультації, якусь підтримку спеціаліста», – Анастасія Пресмицька-Вель.
«Деякі методи викладання мені незрозумілі. Вони нудні, застарілі, неактуальні. Достатньо додати візуалізації, використати пісеньку для запам’ятовування правила або щось типу того – і результат буде значно краще. Дітям цікаво. Вчитель задоволений, бо учні засвоїли матеріал. Як на мене, варто також навчити вчителів працювати в тренінговій системі. Адже тренінги дуже об’єднують класи, це зручна та ефективна форма для навчання.
Вчителям потрібна підтримка, консультації з психологами, профілактика профвигорання. У нас багато вчителів, які працюють за радянськими методиками, використовують старі формати. Це вже не діє. Діти зараз зовсім інші, їм потрібний свіжий погляд, нова енергія. Це комплексне питання.
Крім того, особливої уваги потребує підготовка класних керівників. Важливо, щоб вони могли влаштувати довірливу атмосферу, стати з’єднувальною ланкою між класом та колегами-педагогами,» – Валерія Рокитенко.
Читайте також
Просто про важливі речі: 5 TED Talks для вчителів
Нобелівські лауреати, монахи-самітники, бізнесмени та представники інших професій. Що їх може об'єднувати? ІДЕЇ! Багато років поспіль люди з різних країн збираються на конференції TED, щоб розповісти про ідеї, які здатні змінити світ. Бути вчителем теж означає постійно навчатися та реагувати на виклики. Тож ми зібрали п'ять яскравих TED Talks про освіту, які надихнуть вас на нові звершення.
Трохи легше та з гумором
«Сини полюбляють математику, і це повністю заслуга вчителя. Вона викладає з гумором, дозволяє користуватись калькулятором при вирішенні задач (не виразів). Не боїться визнати, якщо помилилась. Дає адекватні домашні завдання,» – Вікторія Каміна.
