Налагодження добрих взаємин з учнями: що про це каже наука про мозок

4 липня 2023

Мозок учнів безупинно працює, активно засвоюючи навички та встановлюючи зв’язок між новою інформацією та вже наявною. Так само мозок постійно осмислює інформацію, коли йдеться про стосунки учнів з вами — їхнім вчителем.

Налагодження добрих взаємин з учнями: що про це каже наука про мозок image

Хороші взаємини з учнями є запорукою успішного навчання. Коли учні відчувають підтримку, вони радо включаються в навчальний процес та досягають кращих результатів. Добрі стосунки з учителями позитивно впливають на поведінку школярів. Це особливо важливо в період певної суспільної нестабільності, як, наприклад, під час пандемії коронавірусу.

Зрозуміти, що саме відбувається в мозку учнів, коли вони знаходять розуміння і відчувають себе захищеними, нам допомагає нейронаука. Можна виділити чотири причини, у чому цінність якісних стосунків між учителем та учнем.

1. Мотивують учнів навчатися

Наука про мозок: хороші відносини пов’язані з позитивним спілкуванням. Будь-яке спілкування так чи інакше впливає на роботу мозку. Коли ви щиро хвалите учня або позитивно реагуєте на його дії — мозок учня виробляє дофамін. Студент відчує задоволення від такого спілкування і прагнутиме відчувати його й надалі. Таке підвищення мотивації сприяє тому, щоб учні приділяли більше часу та уваги навчанню, розвивали свої навички. Чим більше ви їх хвалите, тим більше виробляється в учнів дофаміну. І так по колу знову й знову. І навпаки, якщо учні не чутимуть слів підтримки, вони з меншою ймовірністю увійдуть у позитивний колообіг мотивації та навчання.

Як цього досягти: для налагодження хороших стосунків з учнями вам потрібно встановлювати більше позитивних зв’язків з ними, ніж негативних. Зокрема, дослідники рекомендують мати п’ять позитивних розмов на одну негативну. Приємні емоції в дитини викличе ваше звернення до неї на ім’я або коли ви похвалите її за сумлінну роботу чи поцікавитеся домашнім улюбленцем.

Учні, які вирізняються з-поміж своїх ровесників, часто мають більше негативних зв’язків з вчителем, ніж позитивних. Наприклад, неуважним та гіперактивним дітям вчителі часто змушені робити зауваження, щоб ті не запізнювалися та не відволікалися на уроках. Проте це не означає, що ви не повинні реагувати на їхні витівки. Головне намагатися, щоб в загальному позитивного спілкування у вас з ними ставало більше ніж негативного. Чим краще ви знатимете своїх учнів, тим ліпше розумітимете, коли їх варто похвалити або заохотити, а коли належно сприйметься і ваше конструктивне зауваження. Ви можете підрахувати, скільки разів нагадуєте учням щодо виконання завдань. Але спробуйте знайти вп’ятеро більше позитивних моментів з учнями та відзначити їх.

2. Створюють сприятливі умови для навчання

Наука про мозок: соціальна активність, така як розмови й сміх, викликає в організмі виділення гормону окситоцину. Його дія допомагає нам налагоджувати взаємини з іншими людьми. 

Подібні зв’язки викликають у людей відчуття, яке часто називають «психологічною захищеністю». Коли учні відчувають психологічну захищеність, вони охочіше беруть участь у класних обговореннях, ставлять запитання, беруться навіть за найскладніші завдання, сміливіше виражають свої думки щодо певних ситуацій. Спробуйте уявити це на прикладі власного життя. Якщо ваш директор підтримує вас, забезпечивши у школі належний психологічний клімат, ви, скоріше за все, не обмежитесь звичними формами роботи з класом та будете експерементувати з інноваційними підходами. Однак якщо керівництво школи постійно критикує вас, то, не почуваючись психологічно захищеними, ви навряд чи наважитеся на таке. Те саме стосується й учнів.

Із деякими учнями налагодити довірливі стосунки буває складніше, ніж з іншими. Пригадайте, скільки разів ви помічали, як певні учні реагують на ту чи іншу ситуацію особливо гостро чи емоційно.

Цьому є пояснення: така їхня поведінка може бути зумовлена пережитою психологічною травмою або постійним стресом (наприклад, через різницю в успішності, у відмінності в розвитку тощо). 

Ці учні можуть відчувати тривогу в ситуаціях, які іншим здаватимуться цілком нормальними. Визначивши навколишнє середовище небезпечним, мозок тривожно реагує на потенційну загрозу. У школярів при відчутті загрози ділянка мозку, яка називається мигдалеподібне тіло, б’є на сполох, адже її основна функція – виявлення потенційних загроз у довколишньому середовищі задля безпеки і захисту нашого життя. Така собі внутрішня тваринка, яка мусить вирішувати, бігти їй чи принишкнути, угледівши хижака. Мигдалеподібне тіло запускає виділення кортизолу (гормон стресу) та адреналіну. Вони викликають приплив енергії у всьому тілі. М'язи напружуються, а серцебиття прискорюється, готуючись до боротьби або втечі. У разі значної активізації мозку через виявлену загрозу про навчання не може йтися, бо це – протилежність психологічній захищеності.

В учнів ця реакція може проявлятися такими ознаками:

  • ухиляння від завдань;
  • опускання голови вниз;
  • невдоволені вигуки або висловлювання;
  • полишення класу або відключення від онлайн-уроку;
  • прояви фізичної агресії чи булінгу.

Хоч і забезпечити психологічну захищеність для таких учнів досить складно, зробити це вкрай важливо. Адже налагодження доброго контакту залучає окситоцин (гормон, що викликає почуття задоволення, знижує тривогу – прим. перекладача), який допомагає зберегти в стані спокою систему виявлення загроз мигдалеподібного тіла. Із часом в учня, який все частіше перебуває в оточенні людей, яким довіряє, система виявлення загроз спрацьовує рідше, відповідно це сприяє кращому навчанню.

Як це зробити: ви допоможете учням відчувати себе психологічно захищеними, якщо будете схвалювати не просто досягнуті ними результати, а і їхні прикладені зусилля. При цьому підтримуючи думку вихованців, що деякі знання та навички важче засвоїти. Пояснюйте школярам, що помилятися – це нормальна практика і частина навчального процесу. Ефективним прийомом також послугує ваш сторітелинг про те, як ви самі реагуєте на власні невдачі.

Щодо учнів, схильних до реакції «боротьба або втеча» (гіперзбудження або гостра реакція на стрес — фізіологічна реакція, що виникає у відповідь на небезпечну подію, фізичну травму або загрозу для життя), ваш підхід має бути дещо іншим. Вдавайтеся до мовленнєвої конструкції «якщо … тоді», щоб учні знали, якого позитивного результату їм очікувати після виконання того чи іншого завдання. При цьому вони ще й матимуть поле для вибору. Будьте готові до того, що іноді діти можуть реагувати надто бурхливо, тому дайте їм час і можливість, щоб заспокоїтися. Зберігаючи при цьому власну емоційну рівновагу, ви не лише нагадуєте собі, що така їхня поведінка не що інше як форма спілкування, а й реагуєте на неї належним чином. Ви також посилюєте  психологічну захищеність цих дітей та зміцнюєте взаємну довіру.

3. Позитивні стосунки прокладають нові шляхи в навчальному процесі

Наука про мозок: те, що ви почули, – правда. Даючи учням фонові знання до теми, ви допомагаєте їм засвоювати нову інформацію через активацію нейронних шляхів у їхньому мозку. Розвиток нових нейронних шляхів схожий на торування стежки у хащі. Щоб прокласти нову стежину, потрібен час, праця і безліч повторень. І варто робити це там, де вже інша стежка існує. Коли ви подаєте матеріал, нові нейронні шляхи пов’язують стару інформацію з новою. Якщо учні не розуміють контексту або не можуть пов’язати нову інформацію з тим, що вони вже знають, їм буде складно зрозуміти урок.

Як це зробити: запитайте учнів про їхні хобі та інтереси, щоб спиратися на їхні попередні знання. Це допоможе вам адаптувати навчання так, щоб пов’язати учнівську обізнаність з новою темою. Запропонуйте учням поділитися тим, що вони вже знають про ту чи іншу тему. Кожен школяр має різну базу фонових знань. Наприклад, якщо ви знаєте, що учень – талановитий художник, то можете залучити його знання про різні види пензлів для пояснення поняття тертя. Або ж можна провести аналогію стосунків між персонажами улюбленої книги учня та внутрішніми суперечками під час Громадянської війни.

4. Поліпшують поведінку учнів

Наука про мозок: результати досліджень підтверджують ідею про те, що перші контакти та взаємодія, в тому числі з учителями, відіграють ключову роль у формуванні дитячої поведінки та соціальних навичок. Знаєте ви про це чи ні, але ваші учні, швидше за все, дзеркально відображають вашу поведінку. Ось чому ваші слова та дії мають значення.

Нейронаукові дослідження почали з’ясовувати, чому відбувається це копіювання і як його можна використовувати для заохочення гарної поведінки. Вони показали, що коли люди спостерігають за тим, як хтось виконує якусь дію, то в спостерагачів активуються деякі з тих самих нейронних шляхів, які були б активні, коли б ті самі виконували цю дію. Це називається системою дзеркальних нейронів. Фактично наш мозок відпрацьовує дію, яку ми бачимо, навіть якщо наше тіло не рухається. Дослідження доводять, що коли люди спочатку бачать дію, вони здатні виконати її швидше, ніж якби вони її не бачили перед цим.

Як це зробити: почніть з обмірковування того, які моделі поведінки та соціальні навички ви демонструєте своїм учням. Швидше за все, ви вже практикуєте такі, як ввічливість, співпраця та емпатія на щоденній основі. Ви можете піти далі і пояснити учням інші види поведінки. Наступного разу, коли ви будете розчаровані, розкажіть учням, що ви відчуваєте. Поговоріть про те, як ви справляєтеся з цим почуттям, скажімо, за допомогою глибокого дихання.

Для молодших учнів використовуйте попереднє пояснення та підказки. Це допоможе вам чітко розповісти, показати й нагадати учням, як підходити до завдань чи ситуацій. Маленькі діти навіть частіше ніж дорослі імітують поведінку, яку бачать. Це тому, що вони все ще вчаться соціальним навичкам і відповідній поведінці. Крім того, префронтальна кора головного мозку (частина мозку, яка дозволяє нам обирати, на чому зосередити увагу і регулювати свою поведінку та емоції) активно розивається до 20 років. Саме дитинство є найкращим часом для формування здорових моделей поведінки та соціальних навичок в учнів.

Переклад статті Building positive relationships with students: What brain science says

Читайте також

Ви навчаєте дітей чи навчаєте програми?

«Чим ви займаєтеся?» – я часто запитую про це своїх колег. У відповідь я зазвичай чую: «Я викладаю французьку», «Я – вчитель початкових класів», «Я навчаю фізики» тощо. Але чи справді це те, що ми, освітяни, робимо? Невже наша місія – вкласти у голови дітей знання зі шкільної програми?

author Ірина Рабешко

Ірина Рабешко

Журналістка платформи “ГОВОРИМО pro освіту”

Нове та цікаве

Освіта під землею – українська реальність найближчих років image
Навчання під час війни
Освіта під землею – українська реальність найближчих років

В Україні росте покоління дітей, які жодного разу не були в школі. Мова йде про десятирічних п’ятикласників. Спочатку через пандемію, а згодом через повномасштабне вторгнення росії вони змушені навчатися вдома. Освітяни визнають: де-факто такі діти не навчаються. Змінити ситуацію можуть лише підземні школи. Адже у прифронтових регіонах під час ракетної небезпеки діти не завжди встигають спуститися до укриття. Скільки коштує побудувати школу на глибині десяти метрів? Чому деякі батьки виступають проти такого формату навчання? Та який рівень освітніх втрат нас чекає, якщо діти продовжать навчатися дистанційно? Редакція “Говоримо pro освіту” розпитала у радниці міністра освіти, директора благодійного фонду “SavED” Оленки Северенчук. Розмова відбулася в рамках проєкту “ProГоворимо”.

22 березня 2024