Сім’я як осередок виховання
Анна Загнітко, мама доньки (9 років)
Батьки – виховують, а школа – навчає. І не треба це одне на одного перекладати. Я не хочу, щоб хтось виховував мою дитину. Вчителі не знають, які в нас вдома правила, традиції, вони не можуть знати настрої нашої сім’ї. Я вважаю, що це особисте. І я справляюсь з вихованням доньки, якщо мені не треба витрачати час на виконання з нею домашніх завдань. Якщо ми до ночі пишемо вправи та вчимо англійські слова, то на якісь виховні бесіди вже ні в мене, ні в неї сил немає.
Василина Дяківнич, вчитель математики та фізики, Великорудківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
На мою думку, виховання одночасно відбувається і в родині, і в закладі освіти. Але родина первинна. Цінності, закладені в сім’ї, є для дитини незаперечними: патріотизм, стосунки між чоловіком і дружиною, дорослими та дітьми, сильними та слабкими тощо. Садочок та школа лише приймають естафету в родини, актуалізують, поглиблюють закладені цінності, роблять їх усвідомленими. Щось підлягає коригуванню. Але «з нуля» освітній заклад виховувати не може, не ті в нього права та можливості.
.png)
Олександра Зайцева, учитель української мови та літератури, Вінницький ліцей №7 ім. О. Сухомовського
Дивно, чому школа повинна виховувати чиюсь дитину. Тоді вона ж має дбати про забезпечення харчуванням, одягом, житлом. Ви колись бачили, щоб лікар відповідав за погані аналізи пацієнта? Чомусь у нас так повелося: усе, що дитині вдалося досягти, – це заслуга батьків, а всі негаразди – то проблеми школи й учителів. Школа може щось підкорегувати, десь дати пораду, якщо є потреба. Але вона точно не може виховувати. Адже дитина приходить із якогось середовища й у нього повертається, а мама з татом – головні люди її життя. Скільки б я не говорила, доки дитина не почує це ж від батьків, доти сказане не має значення.
Родина – це звичне та безпечне для дитини середовище. Вдома з рідними їй спокійно, приємно, тож тут можливе «лагідне виховання» через приклад старших. Діти спостерігають за поведінкою батьків та наслідують її. Зазвичай таке виховання має значно більший вплив, ніж цілеспрямовані бесіди та суворі настанови.
«Покажіть мені трирічну дитину, і я скажу, ким вона виросте», – говорив Фройд. Існує думка, що раннє виховання чи не найважливіше, адже до трьох років закладаються основи характеру дитини. І відбувається це саме в родині. Вплив сім’ї починається практично від народження. Колискові, які мама співає малюку, казки, які читає тато, ігри, які пропонує старший братик або сестричка, – усе це виховує, впливає на сприйняття добра та зла, показує моделі поведінки.
.png)
Виховна складова навчальних програм
Ніна Павлюк, методист центру дитячої творчості «Гармонія», м. Кривий Ріг
Разом зі школами ми працюємо над забезпеченням виховного процесу, організовуємо та проводимо виховні заходи, зараз переважно онлайн. Без цього ніяк! Те, як дитина спілкується з однолітками та дорослими в школі, теми, які підіймаються на виховних годинах, розмови про ставлення до природи тощо – усе це контролюється й регулюється навчальними закладами. У педагогів багато інструментів, компетентності. Наприклад, далеко не всі батьки обізнані в правилах вторинного перероблення побутового пластику. Школа може розказати, показати, пояснити це дітям, є доступні фільми та мультфільми, плакати та схеми. Потім діти принесуть інформацію в сім’ю – от вам і екологічне виховання в дії.
Лана Михайлюк, вчитель історії, мама 12-річної доньки
Як мама і вчитель можу однозначно сказати, що вихованням мають займатися батьки. Але це в теорії. На жаль, в 90% випадків вони цього не роблять. Чи то не вистачає часу, чи то – натхнення. Це мої спостереження за ситуацією в нашій школі. Тому школі доводиться брати неабияку участь у вихованні. Бо страшно подумати, ким виростуть діти, якщо ніхто не візьме на себе цю місію.
Згідно з концепцією НУШ, освітній процес охоплює навчання, виховання та розвиток. А виховання має орієнтуватися на загальнолюдські цінності, зокрема морально-етичні (справедливість, чесність, повага до себе та інших людей тощо), соціально-політичні (свобода, демократія, патріотизм тощо). Нова українська школа має плекати українську ідентичність, виховувати відповідальність за себе та свою країну. Для цього школа використовує:
- елементи освітньої програми (наприклад, розгляд понять «добра» і «зла» під час аналізу літературного твору);
- авторитет педагога (приклад вчителя, пояснення та заохочення з його сторони);
- виховні заходи, лекції, тренінги тощо;
- позашкільні виховні заходи;
- цілі навчальні дисципліни на кшталт етики та естетики.
Комплексне залучення різних методів виховання сприяє гармонійному розвитку дитини, тому корисно пробувати різні форми, експериментувати й шукати оптимальні рішення.
Шукаємо точки дотику
Ганна Балабанова, мама підлітків (10 та 12 років)
На мою думку, неможливо відокремити виховання дитини від сім’ї, школи та суспільства. Це єдине середовище виховання. Основні фундаментальні істини, думаю, дитина все ж отримує з родини. Такі як перше враження, перший досвід, який складає майбутній світогляд. Потім підключається школа та суспільство з громадянським, патріотичним вихованням, держава з національною ідеєю. Тому у виховному процесі залучені всі, все та на все життя.
Юлія Ульянова, психологиня, експертка ГОВОРИМО
Школа надає освітні послуги, а виховує родина. Школа – це академічні знання, розвиток сильних сторін, підтримка через прийняття особливостей, в поєднанні з різноманітністю методів для підсилення слабких сторін. Вчитель має якісно виконувати свої обов’язки, виявляти високий рівень професіоналізму, чесність з собою і дітьми, розуміння зони впливу, того, що можна змінити, а що – ні.
Ефективний виховний вплив зі сторони родини та школи можливий лиш у випадку взаємодії обох сторін. Саме тому важливо, щоб батьки та вчителі мали можливість контактувати, обмінюватись досвідом, роздумами, сумнівами. Така комунікація буде зручною для всіх сторін, якщо:
- визначити зручний канал спілкування (наприклад, листування електронною поштою чи чат у Telegram);
- поважати особистий простір та час одне одного (не турбувати вчителів/батьків пізно ввечері чи у вихідні дні);
- встановити доброзичливу атмосферу (щоб батьки не боялись дзвінка від вчителя, а педагоги натомість не сприймали вхідний виклик від батьків як потенційне невдоволення);
- обговорювати позитивні сторони дитини, відзначати її успіхи та здобутки;
- слухати одне одного, дослухатись до альтернативних думок і позицій;
- проводити регулярні зустрічі/дзвінки;
- шукати компроміси та спільні рішення.
Для цього у школах проходять батьківські збори, тренінги, індивідуальні консультації, «веселі старти» та різноманітні конкурси для усієї родини тощо. Варіантів багато, найголовніше – обрати найбільш зручний для досягнення мети.
