В останню п’ятницю лютого відзначається Міжнародний день протидії булінгу. І цей день є нагадуванням: проблема кіберцькування значно ближче, ніж нам здається, вона в наших гаджетах, у телефонах наших дітей, в онлайні, а отже постійно поруч.
Характерними особливостями булінгу є систематичність (або потенційна можливість повторення), зумисне заподіяння шкоди/болю та дисбаланс сил. Якщо в таких спільнотах ображають якогось підлітка, ніхто на це не реагує, винні не покарані, зберігається тенденція, що це може повторюватись. Виходить, що нічого не заважає дописувачам «накинутись» на певну дитину знову й знову.Анастасія МельниченкоЕкспертка з протидії булінгу
Небезпечні телеграм-канали
Останнім часом набули поширення телеграм-канали, у яких публікують фото дітей і підлітків з образливими підписами та навіть закликами до насилля. Це неабияк занепокоїло батьків, які підняли хвилю обурення в мережі. На факт порушення вже зреагувала кіберполіція України – деякі з каналів вдалось закрити. Але швидко виникають інші.
«Метою поширення цього явища, як на мене, є продумана операція з навмисного руйнування нації. Спробую пояснити. Діти – найцінніше, що у нас є. Та дитяча психіка є несформованою, а отже – дуже вразливою. Ці канали нав’язують ідею, що вижити можна лише за рахунок інших, зокрема за рахунок пригнічення інших. І це впливає на всіх, на дорослих також. Батьки мало не божеволіють, коли дитина починає замикатися, втрачає життєрадісність тощо. Тому я вважаю, що ці канали – не просто «підліткова розвага». Дитина може створити один канал спрямований на своє оточення. Але тут чітко вбачається системність і продумана побудова,» – Віктор Воронін, тато 14-річної доньки.
Читайте також
Як розпізнати булінг у школі?
67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років зіткнулися з проблемою булінгу, а 24% — стали жертвами, згідно з дослідженням ЮНІСЕФ. У 2019 році законодавством було визначено булінг як окремий вид правопорушення. Проте часто булінгом називають поведінку, яка насправді такою не є. Адвокатка Людмила Логуш пояснила, що таке булінг та які його ознаки.
Цькування в мережі: з чого все починається?
Основними причинами кібербулінгу спеціалісти називають:
- потребу самоствердитись, відчувати себе сильнішим за когось тощо;
- жагу популярності;
- відсутність емпатії, жорстокість та накопичення агресії;
- неусвідомлення підлітка, що його дії несуть комусь реальну шкоду.
«Можна винищити усі такі сторінки в соцмережах, але будуть з’являтися інші. Агресія буде знаходити свій вихід. Це комплексна проблема. На її вирішення потрібні роки, гарне фінансування, зацікавленість в усіх ланках,» – Ксенія Задорожна, психолог, мама дошкільника.
«Зараз доволі багато людей «зливають» накопичені негативні емоції у соціальних мережах. Зокрема в таких групах. Серед них і підлітки, які просто не вміють у конструктивний спосіб впоратись із незадоволенням. І ніхто їм особливо не підказує, як це можна зробити. До того ж соціальні мережі дозволяють відчути себе приналежним до якоїсь групи: «Я відчуваю себе значущим, бо я належу до групи, яка, наприклад, «хороша» і виступає проти когось «поганого». Теми, що експлуатують мову ворожнечі, дуже швидко набувають сильного накалу пристрастей, бо обовʼязково хтось підтримує думку, а хтось виступить проти. Ці протилежні точки зору часто породжують внутрішні та зовнішні суперечності, що призводять до конфліктів у межах віртуальних спільнот. Невирішені конфлікти можуть перерости у реальні ситуації конфронтації. Коли такі теми підіймаються, коли висловлюється якийсь хейт, це викликає сильні емоції. А емоції позбавляють здатності критично та раціонально мислити. І вже тоді на, як кажуть, несе так, що не спинити», – експертка з протидії булінгу Анастасія Мельниченко.
Ситуація SOS! Хто та як має діяти при кібербулінгу?
«Це системна велика робота, яка передбачає включення батьків, педагогів, психологів. Перш за все, не можна говорити про кібербулінг окремо від булінгу. Чим вищий рівень булінгу загалом, тим вищий рівень кібербулінгу. Тому треба загалом слідкувати за тим, щоб заклади освіти впроваджували антибулінгові заходи. Ефективна програма протидії булінгу передбачає, що школа визнає: булінг трапляється, бо школа в чомусь недопрацювала, створила таку атмосферу, яка уможливила цькування.
Другий крок – це сформувати політику протидії булінгу для школи. Йдеться про положення щодо відповідальності школи, усіх учасників освітнього процесу, щодо неприпустимості булінгу та дискримінації. Дії школи мають бути спрямовані на розширення поняття норми. Тобто ми всі різні – і це класно, у нас різні точки зору – і ми цим пишаємось. Переслідувати когось за інакшість, іншу точку зору – неприпустимо.
Варто сформувати зрозумілу систему відповідальності за булінг. Наприклад, якщо в школі діти їздять на екскурсії, їм це подобається, то позбавлення такої можливості матиме вагомий вплив.Принаймні, більший за передбачені зараз штрафи, бо від штрафів, накладених на батьків, дитині ні холодно, ні жарко. У правилах такої школи може бути прописано: якщо дитина цькує інших, вона на умовні екскурсії не їде. І важливо цих правил дотримуватись. Це ж стосується й домовленостей з батьками. В антибулінговій політиці школи треба прописати, що буде, якщо дитина порушує правила. Це мають знати й розуміти всі: і батьки, і підлітки, й учні молодших класів.
Третій крок – це вже провадження різноманітних заходів із заохочення розмаїття та просоціальної поведінки. Саме така поведінка має вести до набування статусу та прийняття однолітками, а не негативні дії, як от знущання з когось», – експертка з протидії булінгу Анастасія Мельниченко.
«Батьками та школі варто перестати перекидати один на одного провину за явище онлайн-цькування. Не треба говорити, що це через погане виховання удома, погану роботу педагогів/психологів у школі – це ніяк не допоможе розв’язати проблеми, треба згуртуватися. Було б непогано влаштувати якісь зустрічі типу «ефективна взаємодія: школа – діти – батьки». Та не нудні моралі на лінійці в спортзалі, а діалог, де учасники можуть ставити питання, вільно обговорювати причини виникнення булінг-груп. Добре, аби до цього доєдналися представники кіберполіції, психологи. Треба говорити. Інакше захистити від цього майже неможливо, бо навіть якщо дитина не постить ніяких фото в інтернеті, її тихцем можуть сфотографувати та викласти. Можливо, допоможе, якщо організаторів кібербулінгу, учасників цих спільнот та їх батьків буде покарано, і якщо про це напишуть ЗМІ. Тоді потенційні порушники матимуть страх робити схоже,» – Ірина Клевер, мама підлітка.
«Найголовніше, що потрібно дітям, – це любов і увага батьків. Якщо цієї уваги немає, з різних причин, виникають діти-агресори та жертви, лідери та ті, хто підпорядковується. І тут ні батьки, ні вчителі нічого не можуть зробити самотужки: потрібна державна політика, яка буде направлена на запобігання дитячої злочинності, на захист незахищених верств населення. Коли будуть працювати державні безкоштовні гуртки, коли з батьками будуть проводити виховну роботу і пояснювати їм, «що таке діти» і як вони розвиваються, почнуться зміни. Дітям потрібно пояснювати: щоб не сталося, вони повинні йти до батьків з будь-якою проблемою. Має бути відповідний рівень довіри,» – Ксенія Задорожна, психолог, мама дошкільника.
Читайте також
Кожен п'ятий підліток в Україні визнавав себе жертвою онлайн-знущань
Кожен десятийпідліток регулярно брехав батькам або друзям про час, проведений у соцмережах. Такі дані оприлюднив Дитячий фонд ООН. Крім того, третина підлітків використовують соцмережі, щоб позбутися негативних відчуттів, а кожен восьмий підліток залежний від соцмереж.
Місце, де нестрашно розповісти про булінг
За дослідженнями ЮНІСЕФ, більше ніж 40% жертв булінгу нікому не розповідали про те, що вони постраждали. Причин для цього чимало: хтось соромиться, хтось боїться бути висміяним, хтось просто не має дорослого, якому довіряє.
«Школа має створити простір почутості, щоб діти знали: це безпечно повідомляти про випадки булінгу. Наприклад, це може бути онлайн-форма, яка не збирає поштові адреси, де діти можуть анонімно залишити повідомлення. Вони знатимуть, що вони можуть у будь-який момент прийти до відповідальної особи, що це сприйметься серйозно, їх не засміють тощо,» – експертка з протидії булінгу Анастасія Мельниченко.
Що батьки мають розповісти про онлайн?
«Основна відповідальність за булінг та кібербулінг лежить на школі. Однак саме батьки грають важливу роль у питаннях кібербулінгу. Вони повинні навчити дітей поводженню в інтернеті, проговорити, що неприпустимо когось ображати, а також треба висловлюватися проти цькувань, коли діти таке спостеріають. Важливо не вступати у відкриту конфронтацію з нападником, не відповідати публічно, намагатися всі питання переносити в особисте спілкування, а краще взагалі не реагувати та не взаємодіяти з такими дописами. Варто пам’ятати, що все сказане може бути використано проти вас – заскрінено та поширено далі. Слід фіксувати образи, зберігати фото та коментарі, які можна долучити до справи за потреби. Часто, коли нападник розуміє, що його можуть покарати, він одразу видаляє докази цькування. Тому зберігати скріни повідомлень дійсно важливо, фіксуючи час, дату, фігурантів, канали поширення,» – експертка з протидії булінгу Анастасія Мельниченко.
.png)
Читайте також
Як реагувати на булінг у закладах освіти?
Майже кожна четверта дитина в Україні стала жертвою булінгу, згідно з дослідженням ЮНІСЕФ. Статистика невтішна, тому педагогам, керівникам закладів освіти та іншим шкільним працівникам слід навчитися правильно реагувати на такий вид правопорушення. Адвокатка Людмила Логуш розповіла, як діяти у цій ситуації.
Уседозволеність у мережі
«Такі групи поширюються через безкарність в інфопросторі. За анонімним ніком можна сховатися, це ніби дозволяє булити, писати гидоту в інтернеті. Кривдники вважають, що їм нічого за це не буде, бо ж раніше «прокатувало». У підлітків це ще яскравіше проявляється. Таким чином організатор булінгу не ризикує отримати фізичну відповідь чи якусь відповідальність одразу, на відміну від реальності, де можуть дати здачі. Тож і організовують такі групки.
Прекрасно, що одразу всіх учасників, які там активно підтримують цькування, можна притягнути до відповідальності, якщо розібратися.
Як діяти? Спершу треба відділити, як то кажуть, зерно від полови. Не усі підлітки такі. Не всі дорослі адекватні. Бо якщо узагальнювати, то почнеться паніка, що не дасть тверезо мислити, підігріє питання про блокування телеграму, обмежить доступ до корисних, цікавих та інформативних каналів тощо.
А далі має бути якась єдина стратегія за участі МОН, кіберполіції, громадських організацій, батьків. Просто сказати «так погано робити, не робіть» – не працює. Має бути реальна відповідальність Та, на жаль, наше законодавство не є досконалим у площині соцмереж та таких питань. Але більшість соцмереж добре реагують на численні скарги. Може допомогти, якщо скаржитися на кожен пост з фото та закликами до насилля чи образами, обираючи причину: «Насилля над дітьми, особиста інформація». Можна писати петиції, щоб це питання розглянулось владою,» – Ірина Клевер, мама підлітка.
Чи можна покарати кривдників?
Згідно із статею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, булінг або цькування учасників освітнього процесу є порушенням, за яке підлітки несуть відповідальність із 16-річного віку. До настання цього віку відповідають за порушення батьки чи опікуни.
«Той, хто постраждав від кібербулінгу, може звернутись у найближчий відділок поліції. Постраждалий пише заяву. Якщо йдеться про неповнолітню особу, від її імені звертається хтось із батьків чи опікунів. Спілкування щодо деталей цього питання також можливе лише в присутності батьків або соціального працівника. Якщо хтось став свідком булінгу, особа також може повідомити про це в поліцію. Залежно від обставин, співробітник поліції повідомить, хто та як може написати заяву, яке покарання може зазнати кривдник. У випадку кібербулінгу краще прийти зі скріншотами та іншими доказами,» – дільничний офіцер Бердянського районного відділу поліції.
