Булінг – це системна проблема, а отже і розвʼязувати її потрібно на системному рівні. В Україні немає запиту на подолання булінгу. У шкіл – бо вони трусяться перед якимось своїм керівництвом. Адже щоб почати долати булінг, треба визнати, що булінг у закладі освіти є. А це зробить школу «поганою», а у нас же всі взірцеві, з величезним педагогічним стажем: «Ми що, з дітьми не можемо впоратися?!» Тому – ні, школи «сліпі» до булінгу. Визнати його наявність (а він є скрізь) – це мати велику хоробрість. І такі школи є, я знаю. Проте їх мало.
Я не знаю, чому школам так важко визнавати, що вони мають проблему з булінгом. Це сприймається так, наче розписатися у власній некомпетентності. Легше вдавати, що все гаразд. Або зробити щось «для галочки». Не знаю, чому вирішення проблем з булінгом школи зазвичай перекладають на дітей, але так і є: «Скажіть їм, поговоріть з ними». Типу діти існують у шкільному середовищі без впливу школи та шкільного клімату.
Тому перше, що я пропоную школам, коли працюю з ними, – це взяти на себе ПОВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за булінг.
Проте що ж можуть зробити батьки мішеней булінгу? Окрім звернення до поліції та суду, аби проти школи в разі виграшу застосували неефективні методи реагування (адже штраф, накладений на адміністрацію школи чи батьків булерів, ніяким чином не вплине на ситуацію з булінгом)?
Ви можете:
✅️1. Показати дитині, що ви на її боці, що ви за неї горою, що її почуття важливі і те, що з нею стається – неприпустимо.
✅️2. Знайти дитині альтернативні середовища спілкування: гуртки, секції, літні табори. Місця, де діти обʼєднані спільною метою, інтересом. Набуття досвіду соціальної взаємодії допомагає долати булінг: друзі та звʼязки стають буфером дитини проти булінгу. Треба прокачувати навички комунікації: чим вищі вони, тим нижчий булінг. Показувати, що є спілкування поза школою.
✅️3. Іти до директора, до вчителя. Писати заяву в поліцію. Збирати докази та йти до суду. Ці методи не дуже ефективні, але дитина має бачити, що ви з нею.
✅️4. Валідувати почуття дитини: вона має право та всі підстави почуватися так, як почувається. Донесіть це до неї, будьте з нею. Ви маєте бути для дитини тією опорою, яка поруч з нею попри все.
Що не можна робити:
🚫1. Самостійно розбиратися з булером. Так, ви можете вийти на батьків дитини-нападника (але це не дуже бажано, цим має займатися школа). Але не погрожувати самій дитині, тим паче, не душити, не бити її (на жаль, чула про такі випадки).
🚫2. Рекомендувати давати здачі. Перекладати відповідальність на постраждалого від булінгу, справді? Дитина має бути в низькому статусі в школі, не мати дружньої підтримки, переживати психічний і фізичний біль, та ще й взяти на себе відповідальність за відстоювання себе?
Батьки, які наполягають на «здачі», зазвичай вірять, що цькують саме слабаків. І це нас приводить до іншого полюсу реакцій на булінг: коли дитина, замість того, щоб виплеснути гнів назовні, починає їсти сама себе. Адже, погодьтеся, «якщо мене цькують, значить, я слабак/слабачка».
🚫3. Казати щось на кшталт: «Просто не звертай уваги!» Людина, яка справді «не звертає уваги», зазвичай не має жодних емоцій щодо подій чи людей, які дратують.
.png)
