Вимушені канікули, переховування документів і обшуки
24 лютого 2022 року ранок Наталії Біль, директорки 55-ї школи Херсона, розпочався з розпоряджень - тільки стосувалися вони не підготовки нового навчального дня. Припинити готувати сніданки, зв'язатися з батьками і підготувати укриття.
“Нам не потрібні були якісь особливі вказівки, як діяти в надзвичайних ситуаціях. Є розроблені документи, алгоритми, що саме треба робити в різних випадках. Наше укриття в школі не відповідає нормам бомбосховища, але люди приходили і приходили. Було багато жінок з дітьми, літніх людей. В якийсь момент стало дуже важко - нам довелося відмовляти новим людям в укритті, тому що просто вже не було місця”, - каже Наталія Біль.
Єдині вказівки, які тоді отримали багато педагогів від керівництва, за можливості - зберегти документи. Спочатку школи по всій країні пішли на вимушені двотижневі канікули. Але в середині березня в Херсоні попри окупацію вирішили відновити навчання - у дистанційному форматі.
“Спочатку ніякого прямого тиску на нас не було. Не можу сказати, що було легко, але нам дозволяли працювати. Ми 30 квітня закінчили навчальний рік, оформили всю документацію, передали дітям довідки з оцінками - на їх підставі учні пізніше могли отримати свої документи у Кривому Розі. І вже в травні ми зрозуміли, що нас схилятимуть до “співпраці”. У супроводі озброєних людей директорам принесли запрошення на нараду керівників із запровадження “нових стандартів освіти”. Більшість цю нараду проігнорували. Потім нашу школу захопили, а у мене пройшли обшуки. Я на той час уже виїхали з Херсона”, - розповідає Наталія.
Далі - 55-ту школу в Херсоні чекав сценарій, подібний до розвитку подій у будь-якому закладі освіти на окупованих територіях: школу захопила окупаційна влада міста, педагогів набрали здебільшого з колишніх працівників навчальних закладів, пенсіонерів та студентів. А багатьох дітей, які залишилися в окупації, практично примусили відвідувати школу - перед уроками їх зустрічали озброєні охоронці, а батьків далі порога школи не пускали.
“Підручники, художня література в школі були знищені. Їх навмисно знищили, бо саме в бібліотеці пошкоджень немає. На їх місце завезли російські підручники. Ми їх здавали на експертизу - громадські організації встановили, що пропаганда є навіть у книжках з фізики й математики”.
Зараз Наталія Біль повернулася до Херсона. Вона працює у своїй школі, пошкодженій снарядами. Навчання, як і у всіх школах Херсонщини, продовжується в дистанційному форматі.
“Підвал” для шкільних директорів та мішки грошей для освітян-колаборантів
За даними Міністерства освіти і науки, під окупацією залишається близько 900 шкіл. Але працює лише половина навчальних закладів, каже мер окупованого Мелітополя Іван Федоров. Після встановлення на захоплених територіях окупаційних адміністрацій, однією з перших справ, за яку бралися там росіяни - була підготовка навчальних закладів до нових “стандартів освіти”.
Приблизно у квітні-травні в окупованих регіонах почали викликати директорів навчальних закладів - спочатку на загальні наради з “новим керівництвом”, потім і на індивідуальні зустрічі. Для тих, хто відмовлявся, окупанти мали ще один важіль тиску - “підвал”.
“У нашій громаді 13 освітніх закладів і тільки двоє директорів пішли на співпрацю, - розповідає Ірина Дубас, директорка ліцею №3 у Новій Каховці, - Одна директорка ймовірно завжди мала проросійські погляди, у неї і родичі в Криму. Ще один директор спочатку не піддався на умовляння, його тоді кинули “на підвал” і наступного ранку він вийшов ледь не “керівником з освіти Російської Федерації у Херсонській області”. Він і мене вмовляв, ми були особисто знайомі, то він, мабуть, думав, що йому вдасться мене схилити на бік окупантів”.
Ірина Дубас каже, що вчителям за співпрацю пропонували дійсно великі зарплати: “Вони мішками завозили гроші в школу. Мені як директору пропонувати 150 тисяч рублів і ще якісь премії. Що там казати - у них там двірник отримував 37 тисяч рублів. З нашої школи погодилися працювати тільки прибиральниці, так їм прямо з мішків гроші і видавали”.
Ірину після відмови йти на співпрацю з окупантами просто з дому забрали на допит. Запропонували або підписати угоду, або “підвал” - так на окупованих територіях називають камери тимчасового утримання. “Я їм сказала - ви ж розумієте, що я нічого не підпишу. Але я ще тоді була на лікуванні після онкології, мені треба було ставити ін'єкції. Лікаря у них не було. Але там - на підвалі - була вже моя колега з 2-го ліцею. То окупанти сказали - вона ж директор школи, значить, і з ін’єкціями впорається. Так ми там і просиділи три дні - без їжі, спали на підлозі. Потім нас відпустили “подумати”. Я одразу ж виїхала”.
За повідомленнями освітніх чиновників, на співпрацю з окупантами пішли одиниці вчителів. Хоча точних свіжих цифр немає, остання інформація від МОН на цю тему датується листопадом 2022 року. Тоді йшлося про 1% вчителів-колаборантів. Частину з них - чекає відповідальність з боку правоохоронних органів України. Адже вони потрапляють під статтю про колабораційну діяльність (Ст.111-1 Кримінального кодексу України). А вона передбачає покарання за пропаганду у закладах освіти та впровадження стандартів освіти держави-агресора. У випадку визнання освітянина винним, йому загрожують виправні роботи або навіть позбавлення волі до 3 років із забороною обіймати посаду на 10-15 років.
І Міністерство освіти, і освітній омбудсмен говорять про те, що кожен випадок розглядатиметься індивідуально, та й мова йде тільки про добровільний колабораціонізм, а не співпрацю під примусом. Втім, із трактуванням цього закону на практиці виникають непорозуміння - адже буквально про те, що така робота має бути з власної волі, у статті не прописано. Справа в тому, що в українському законодавстві взагалі чіткого визначення терміну “колабораційна діяльність” немає, каже адвокатка Анастасія Сербіна:
“Впровадження стандартів освіти - це комплекс заходів, який направлений на розробку певної програми, з конкретними виконавцями і термінами реалізації. Тобто далеко не кожен учитель цим займається, це зона відповідальності керівників закладів освіти, а також співробітників місцевих управлінь освіти. Але у судовій практиці були випадки, коли і вчителя фізкультури притягали до відповідальності. Так, цією статтею передбачене також покарання за пропаганду в закладах освіти. Але за такою логікою потрібно абсолютно всіх вчителів, які викладають на окупованих територіях, притягнути до відповідальності”.
Зруйновані школи: відбудовувати або почекати
На деокупованих прифронтових територіях школи продовжують працювати в дистанційному форматі. Для того, щоб відновити роботу, навчальним закладам потрібні не просто тимчасові укриття, а бомбосховища, обладнані за всіма правилами.
Сотні українських шкіл потребують капітального ремонту або й повного відновлення. Село Киселівка Миколаївської області було в окупації два тижні. Але й за цей час школу було практично повністю зруйновано.
“Росіяни одразу почали наводити “свої порядки”. Оскільки була пошкоджена електростанція і в селі не було світла, вони в школі влаштували польову кухню. Потім через бойові дії - школу було зруйновано практично повністю”, - розповідає вчитель музики Олександр Рубаняк.
Після деокупації села пройшло вже півтора року. Від будівлі залишилися самі поламані стіни, вікна і двері забиті дошками. Наразі відновлювальні роботи над будівлею школи не ведуться.
Станом на вересень 2023 року понад 3700 закладів освіті в Україні ушкоджені або повністю зруйновані внаслідок повномасштабного російського вторгнення, йдеться у звіті фонду savED, який займається проблемами освіти на територіях, що постраждали від війни. Це - кожна 10-та школа.
“Говорячи про їх відновлення і відбудову, ніхто не хоче “як було”. І нехай це прозвучить цинічно і прагматично, але ми маємо скористатися моментом, щоби зробити набагато краще, зберігши те унікальне й питоме, що маємо. Відбудові кожної школи має передувати комплексний аналіз ситуації в громаді: демографічні показники, економічні чинники тощо, - говорить директорка благодійного фонду savED Оленка Северенчук. - Усі вони мають відповідати безпековим стандартам (щонайменше мати найпростіше укриття), мати відповідне технічне забезпечення (ноутбуки, планшети, проєктор чи інтерактивна дошка), програми підтримки тощо”.
Під час воєнного стану фахівці savED пропонують будувати у невеликих населених пунктах цифрові освітні центри - простори, обладнані сучасними меблями, ноутбуками, планшетами, проєктором та іншою технікою, а також дидактичними матеріалами. Це своєрідна “швидка допомога” для громад зі зруйнованою освітньою інфраструктурою.
“Точно одне: сидіти і нічого не робити, чекаючи на перемогу, не можна. Це злочин нас, дорослих, проти дітей. І повірте, навіть в тих регіонах, де заборонене очне навчання, діти збираються разом, часто на руїнах шкіл. І ми маємо зробити все можливе, аби створити для них безпечні і комфортні середовища для взаємодії”, - говорить Оленка Северенчук.
.png)
