“Я бачу тільки плюси” - вчителька з Харкова про навчання в метрошколі

21 січня 2024

Як організоване навчання у експериментальній школі-підземці та чому дехто з батьків побоявся віддати туди дітей, а тепер шкодує про це? Вчителька першокласників метрошколи Анна Нєєлова розповіла - як це, навчатися у метро.

“Я бачу тільки плюси” - вчителька з Харкова про навчання в метрошколі image

Перша у світі школа у метро запрацювала у Харкові у вересні минулого року - тоді влада прифронтового міста, до якого балістична ракета долітає менше ніж за хвилину, так і не наважилася вивести дітей до звичних шкіл навіть при наявності укриттів. Планувалося, що у школі-підземці навчатиметься близько тисячі дітей, однак після експериментального запуску навчання кількість охочих вчитися очно перевищила ці очікування більше ніж удвічі - наразі в метро навчається понад дві тисячі дітей в 106 класах, які облаштовані на п’яти станціях підземки. 

Щоб зрозуміти, як проходить навчання у метрошколі, які умови створені для дітей і чи не важко навчатися без денного світла - редакція “Говоримо pro освіту” поспілкувалася з вчителькою початкових класів підземної школи Анною Нєєловою. Далі - її пряма мова.

метрошкола
фото з особистого архіву Анни Нєєлової

Вчитися в метро? Нізащо!

“Ми дізналися про те, що будемо вчитися у метро у серпні - за місяць до початку навчального року. До цього - про це навіть не було розмов. Ми думали, може, будемо ходити в укриття сусідньої спортивної школи, або ще якоїсь школи поблизу, але виявилося, що ці укриття не відповідають стандартам. Та і зрозуміло, що через загрозу балістичними обстрілами до укриття можна просто не добігти. 

Перша реакція була негативна - як це, вчитися в метро? Ми собі навіть не уявляли, як буде проходити процес навчання, ми не бачили майбутні класи - тільки за кілька днів до першого вересня прийшли туди принести речі. І при цьому ми ще мали провести розмови з батьками - чи готові вони віддати своїх дітей вчитися в метро.

Кожен класний керівник працював зі своїм класом. Це була купа дзвінків, переживань. Дехто не наважився, залишися на онлайн-навчанні, а зараз про це шкодує - вони побачили просто, що умови нормальні, багато чого зроблено для комфорту дітей - наскільки це можливо. Але місць у метрошколі просто фізично більше немає.

Звичайнісінька школа - тільки під землею

Ми збираємося біля укриття нашого ліцею,  де нас забирає автобус. Там завжди крім діток є вчитель, тьютори і психолог, які допомагають протягом дня. Наприклад, до туалету діти самі не ходять, їх супроводжує тьютор, хоч сама вбиральня і недалеко від нашого класу. І вхід до метрошколи і самі наші класи розміщені так, що до них не мають доступу звичайні пасажири метрополітену.

У нашій школі все зроблено для того, щоб у дітей були умови, якнайбільше наближені до звичних. Є перерви, під час яких вони граються в ігровому куточку - там є лего, книжки, розмальовки. У дітей є обід: сік і бокси з їжею, зазвичай, це булочки, котлетки, овочі. 

фото з особистого архіву Анни Нєєлової

Уроки у нас y звичайному режимі, без жодних скорочень - як онлайн, так і офлайн. Працюємо у змішаному форматі - три дні в метрошколі, ще 2 дні діти на зв'язку онлайн.  

Всі дні народження ми святкуємо в класі - з привітаннями, піснями, тобто все, як було у мирний час, так і зараз намагаємося зберегти для дітей це відчуття нормальної школи - хай і в метро. 

Загалом, ми на жодних недоліках такого навчання не зациклюємося. Я бачу тільки плюси. Є така можливість - роботи наживо, спілкування, коли ти бачиш дітей, можеш підійти, взяти за ручку - і ми вже за це вдячні. 

Чого не вистачає - так це часу. Навчання проходить у дві зміни, ми відсиділи наші уроки і маємо вже звільнити клас для наступної зміни. Немає групи продовженого дня, а, отже, менше часу і для спілкування. 

Діти, травмовані війною

У мене перший клас. Знаєте, вони ж і не бачили нічого іншого, тому й не відчувають, що з навчанням під землею - щось не так. Навпаки, їм школа дуже подобається, вони хочуть сюди приходити щодня, а не лише три дні на тиждень. Чесно кажучи, дні, коли у нас онлайн-навчання, даються значно важче - вони ще ж маленькі, тому відволікаються, забувають вимкнути і увімкнути мікрофон.

Знаєте, ми ж навіть є у більшій безпеці, ніж удома - в метро ми навіть не чуємо сирен, не знаємо, що на горі можуть вестися якість обстріли, вибухи. Але по дітях - навіть таких маленьких, як у мене, відчувається, що вони травмовані війною. Десь щось голосно гупнуло - вони реагують. Хоча, звичайно, у всіх різна психіка, та й різні обставини - хтось виїжджав у місто на початку повномасштабної війни, а хтось до нас приїхав з окупації.

фото з особистого архіву Анни Нєєлової

Наші психологи часто роблять з дітьми таку вправу - вона називається “купуємо страхи” - вони пропонують дітям намалювати те, що їх лякає, а потім купують ці малюнки із найбільшими страхами. Раніше це були різні страхи, наприклад, висоти. А зараз - в основному всі малюнки пов'язані з війною - вибухи, зброя, прапор ворога. Дітки розповідають, що бояться втратити сім'ю або й когось із рідних. Ми намагаємося дітей підтримати, зробити все, що від нас залежить. 

Що буде наступного року, ми не знаємо. Знаю, що будується підземна школа. А, може, ми всі прийдемо за парти рідного ліцею? Але поки що краще не загадувати наперед”.

author ГОВОРИМО pro освіту

ГОВОРИМО pro освіту

редакція

Нове та цікаве

Освіта під землею – українська реальність найближчих років image
Навчання під час війни
Освіта під землею – українська реальність найближчих років

В Україні росте покоління дітей, які жодного разу не були в школі. Мова йде про десятирічних п’ятикласників. Спочатку через пандемію, а згодом через повномасштабне вторгнення росії вони змушені навчатися вдома. Освітяни визнають: де-факто такі діти не навчаються. Змінити ситуацію можуть лише підземні школи. Адже у прифронтових регіонах під час ракетної небезпеки діти не завжди встигають спуститися до укриття. Скільки коштує побудувати школу на глибині десяти метрів? Чому деякі батьки виступають проти такого формату навчання? Та який рівень освітніх втрат нас чекає, якщо діти продовжать навчатися дистанційно? Редакція “Говоримо pro освіту” розпитала у радниці міністра освіти, директора благодійного фонду “SavED” Оленки Северенчук. Розмова відбулася в рамках проєкту “ProГоворимо”.

22 березня 2024