“Таких істерик у дитини ще не було”: чому не всі школярі змогли адаптуватися за кордоном

27 жовтня 2023

У перші місяці повномасштабної війни українські діти, які опинилися в чужих країнах, були дезорієнтовані - зі зрозумілих причин. Більшість дітей адаптувалися впродовж кількох місяців. Проте пройшло понад півтора року, а частина школярів так і не прийняла своє нове оточення. Що робити, щоб допомогти дитині та які ризики може нести постійний стрес та непорозуміння з однолітками?

“Таких істерик у дитини ще не було”: чому не всі школярі змогли адаптуватися за кордоном image

Вивчити мову: місія (не)здійсненна

Мовний бар'єр є однією з головних проблем адаптації українських дітей за кордоном - про це свідчить дослідження КМІС на замовлення ГО “Простір знань”* (інші негативні аспекти, названі тимчасово переміщеними школярами, - складність орієнтації в незвичних умовах, відмінності в культурі та менталітеті та втрата року навчання - знову ж таки через незнання мови). 

І хоча більшість дітей за кілька місяців підтягує рівень мови нової країни проживання і в цілому адаптується до нової країни та школи, бувають і винятки. 

Українські діти зазначають, що за період перебування (близько року) загалом опанували місцеву мову досить непогано, хоча багато хто з них вважає, що перехід відбувався важко. Особливо це стосується таких мов, як фінська, нідерландська, іврит.

дослідження КМІС на замовлення громадської організації “Простір Знань”

Молодша донька Марії Савченко Варвара пішла у Німеччині у перший клас. І оскільки опинилася родина у маленькому містечку, де в школі за місцем проживання не було інтеграційних класів, Варі довелося піти в звичайний клас німецькомовної школи. 

“Мені всі говорили спочатку, що вона маленька, швидко адаптується, але їй дуже важко. Діти не розуміють її, вона не розуміє їх. Те саме з вчителями. Виходить, у Варі немає нормального спілкування, вона кожного ранку йде в школу зі сльозами. А, буває, і після школи плаче, не може заспокоїтися. Таких істерик в неї не було, навіть коли була маленька”.

Читайте також

Від наплічника до психологічної підтримки: важливі кроки адаптації першокласника до школи

Перший клас – це наче вперше спробувати піднятись у гори, сплавлятися гірською річкою чи інший екстремальний спорт. Спершу не дуже зрозуміло, але цікаво. А якщо ретельно підготуватися та налаштуватися, то все пройде якнайкраще, залишиться позитивний досвід і приємні враження.

Мовний бар'єр спровокував конфліктні ситуації з однокласниками - через непорозуміння Варю звинуватили у крадіжці. “Олівці іншої дівчинки якось опинилися у ящику доньки. Вона намагалася пояснити, що не брала ті олівці, але однокласники нічого не розуміли і кричали на неї. Я навіть на наступний день залишила її вдома”. 

Для вирішення мовного питання у багатьох країнах є інтеграційні класи або групи, це практикується, зокрема, в школах Німеччини, Франції, Австрії, Польщі - там українські діти спочатку вивчають мову, а вже потім поступово відвідують звичайні уроки за розкладом. У деяких країнах українці відразу починають вчитися в одних класах з місцевими, маючи після уроків ще й мовні курси (як в Австралії) чи працюючи на уроках з асистентом вчителя (як у Британії). 

українці в Німеччині
Семирічна Варя Савченко з мамою Марією

Булінг  - поодинокі випадки, але серйозні травми

Донці Христини Лисової довелося змінити чотири школи. Євангеліна пішла у перший клас в Україні, а через пів року - після початку повномасштабної війни - мама з дитиною опинилися в Польщі, потім були Велика Британія та США. І тільки в школі у Сполучених Штатах дитині вдалося нормально влитися в колектив. Христина вважає - це тому, що від дитини ніхто не вимагав додатково займатися, щоб швидше вивчити мову, а навпаки - вчителі радили вдома більше спілкуватися українською і дотримуватися всіх традицій рідної країни. 

“Америка - країна, де дуже багато людей різних національностей з різних куточків світу. І тут для того, щоб адаптуватися, не треба себе ламати і бути кимось ще, наприклад, як це було для нас в Польщі або в Уельсі”, - каже Христина.

А ось в школі першої країни тимчасового прихистку маленькій Єві не вдалося знайти спільної мови з однокласниками. Дійшло навіть до булінгу дитини.

“Дитина просто відмовилася йти до школи, в якийсь момент вона так і сказала: “Все більше туди не піду”. Я навіть не зрозуміла, з чим це цькування було пов'язано, але це було якесь дуже дивне і тупе знущання з дитини. У нас тоді питання вирішилося просто - ми переїхали”, - пригадує Христина.

Євангеліна за два роки змінила чотири школи. Фото Христини Лисової

Голова ГО “Не цькуй” Олександр Черкас говорить, звернення батьків з-за кордону з проблемою булінгу дітей почалися приблизно з квітня 2022 року і надходять до їхньої організації кожного місяця. Зазвичай українських дітей в інших країнах цькують саме через їхнє походження.

“Доходило навіть до того, що дитині вмикали звук повітряної тривоги. Це відбувалося серед хлопчиків молодшого шкільного віку і тривало протягом певного періоду. Мама вирішила просто перевести дитину до іншого навчального закладу”, - каже Олександр Черкас.

Читайте також

Як розпізнати булінг у школі?

67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років зіткнулися з проблемою булінгу, а 24% — стали жертвами, згідно з дослідженням ЮНІСЕФ. У 2019 році законодавством було визначено булінг як окремий вид правопорушення. Проте часто булінгом називають поведінку, яка насправді такою не є. Адвокатка Людмила Логуш пояснила, що таке булінг та які його ознаки.

Однак у таких випадках не варто звинувачувати школу - у дитячих колективах, на жаль, таке відбувається часто. Цікава закономірність - кривдниками, які цькують за українську мову чи ідентичність, часто виявляються діти, які мають російське коріння, говорять вдома російською, або чиї батьки є симпатиками Росії, каже Олександр Черкас.

“З такими конфліктами треба розбиратися на місці. У різних країнах - різні алгоритми вирішення цієї проблеми. Втім, не завжди варто відразу бігти до поліції, достатньо іноді поспілкуватися з дирекцією школи. І завжди ми радимо звернутися до психолога, а іноді - навіть перевести дитину на деякий час на онлайн-навчання, поки емоційний її стан не нормалізується”.

“Спочатку маску на себе, потім - на дитину”, або як діяти батькам: поради психолога

Психолог UNICEF-Польща Юлія Шевченко, яка часто працює із дітьми-біженцями з України, каже, за її спостереженнями 80% дітей шкільного віку адаптувалися у Польщі дуже швидко. Цьому посприяли, зокрема, не надто складна для українського вуха польська мова та близькість менталітету країни-сусіда, а також багато можливостей безкоштовно звернутися за психологічною допомогою. Втім, поодинокі випадки складної адаптації все ж трапляються.

Головна проблема, з якою до мене зараз звертаються діти та підлітки, - це невизначеність. Є сім'ї, де батьки самі не визначилися і не можуть дати дітям чіткий сигнал, що буде далі - чи залишаються вони, чи будуть повертатися в Україну. А якщо повертатися, то коли: через тиждень чи коли закінчиться війна? Такі діти мають високу тривожність, їм важко зрозуміти, що потрібно вчитися тут і зараз.
Юлія Шевченко quote

Юлія ШевченкоПсихолог UNICEF-Польща

Дітям, чиї батьки самі швидко знайшли точки опори, зокрема, роботу, адаптуватися значно легше. Хоча й тут є ризики - у чужій країні нерідко доводиться працювати по 10-12 годин, щоб забезпечити родину, а отже часу на спілкування з дитиною буде значно менше.

“Зрозуміло, що багатьом мамам доводиться працювати у дві зміни, навіть вночі. Але якщо вони втратять контакт з дитиною, то його відновлення забере дуже багато зусиль. А в найгіршому випадку дитина може навіть піти в деструктивну поведінку - тобто вживати алкоголь чи наркотичні речовини, а батьки цього просто не помітять вчасно”, - каже Юлія Шевченко. 

І головне, говорить психолог, якщо батьки розуміють, що не можуть самі дати ради зі стресом під час адаптації дитини, або ж ця адаптація затягнулася і триває вже другий рік - варто звернутися до фахівців за психологічною допомогою. Для українців по всьому світу є різні благодійні організації та групи, а якщо у місті вашого проживання немає такої підтримки - шукайте психологів онлайн.

Контакти гарячих ліній психологічної підтрики у різних країнах можна знайти на сайті Міжнародної організації з міграції

*Дослідження на тему “Розробка та впровадження програми гуманної комунікації в українській шкільній системі на основі активного вивчення досвіду країн із сучасними освітніми системами” було проведено Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення громадської організації “Простір Знань” у липні-серпні 2023 року. Основний метод збору даних – глибинні інтерв’ю, їх було проведено 40 серед батьків дітей шкільного віку, дітей 14-17 років, які отримують загальну шкільну освіту та шкільних вчителів, які мають дітей шкільного віку. Географія: Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Нідерланди, США, Канада, Польща, Чехія, Словаччина, Ізраїль та Україна.

author Дарія Гордійко

Дарія Гордійко

редакторка порталу

Нове та цікаве

Освіта під землею – українська реальність найближчих років image
Навчання під час війни
Освіта під землею – українська реальність найближчих років

В Україні росте покоління дітей, які жодного разу не були в школі. Мова йде про десятирічних п’ятикласників. Спочатку через пандемію, а згодом через повномасштабне вторгнення росії вони змушені навчатися вдома. Освітяни визнають: де-факто такі діти не навчаються. Змінити ситуацію можуть лише підземні школи. Адже у прифронтових регіонах під час ракетної небезпеки діти не завжди встигають спуститися до укриття. Скільки коштує побудувати школу на глибині десяти метрів? Чому деякі батьки виступають проти такого формату навчання? Та який рівень освітніх втрат нас чекає, якщо діти продовжать навчатися дистанційно? Редакція “Говоримо pro освіту” розпитала у радниці міністра освіти, директора благодійного фонду “SavED” Оленки Северенчук. Розмова відбулася в рамках проєкту “ProГоворимо”.

22 березня 2024
Читайте також більше цікавого
більше цікавого