Марина Фостенко
Співвласниця бренду Enjoy the wood
— Які ігри найбільше полюбляють ваші доньки [ред. у подружжя Фостенків зростає четверо дівчат]?
— Їм найбільше подобаються рольові ігри: вони собі будують кухню, грають у «дочки-матері», влаштовують концерти чи покази мод. Також люблять усілякі настільні ігри. Їм більше до вподоби гратися разом, з нянею або батьками. Та найбільше – з батьками. На спільні ігри, на жаль, витрачаємо не так багато часу, як хотілося б. Напевно, пів години чи годину на день, частіше разом гуляємо чи дивимось кіно.
— А як щодо пазлів та конструкторів?
— Також полюбляють. Особливо Амелі та Айві люблять складати пазли. Напевно, 6-9 років – найкращий час для пазлів. А от конструкторами граються всі, незалежно від віку. Ну хіба старшій Агнешці це вже не так цікаво. Іноді щось може не складатися з першого разу, і реагують вони на це по-різному. Амелі більш емоційна, вона може дуже засмутитися, якщо щось не вдається. Ми з цим постійно працюємо. А от Айві практично байдуже: ну не виходить – то й не виходить. Як реагую я? Теж по-різному, залежить від мого стану, ресурсу та настрою.
— Чи існують правила та заборони в іграх?
— Головне правило – не змінювати правила. А також заборонено ображати одне одного. Якщо між дітьми виникають суперечки, ми вчимо їх самостійно це вирішувати між собою. Вони, звісно, одразу біжать до мене чи чоловіка, але я кажу: «Це ж ваш конфлікт, от ви й вирішуйте його». Перекласти на когось відповідальність легше, ніж докласти зусиль, аби помиритися. А загалом, якщо починаються образи та суперечки, а гра перетворюється на якийсь негатив, то вона в нас дуже швидко закінчується. Вони про це знають.
Юлія Янчар
PR-директорка благодійного Фонду Олени Пінчук, журналістка, телеведуча
— Розкажіть про улюблені ігри доньки.
— Єва любить грати в різні настільні ігри. Зараз найбільше до душі «Bugs in the kitchen». Це логічна гра, у якій треба придумувати ходи в лабіринті для жуків на кухні. Кожен гравець кидає кубик і має продумати, куди саме рухатиметься його жучок, аби скоріше дістатись фінішу. Також полюбляємо «Бінго». Ми зараз живемо в Британії, і тут багато різних форматів цієї гри. Нам подобається серія «Бінго» для дітей, де є види птахів, морські жителі, тварини тощо. Принцип той же, що в дорослій грі, але додається ще й пізнавальна складова.
Наодинці вона також грається, переважно – ляльками. Придумує їм ролі, складає різні сюжети, діалоги. Навіть робить реквізит з паперу чи пластиліну. Все вигадує, знає, як той сюжет має починатися і чим завершиться, тож програє його сама.
— Чи полюбляє Єва конструктори?
— Так, її фаворитом, звісно, є Lego. Коли їй було два-три рочки, вона починала з серії lego duplo. Зараз це lego friends, у нас є майже вся колекція. Там деталі вже дрібніші, але всі вони зручно поєднуються. В Україні донька ходила в класну школу, де на уроці вони складали з Lego різні будівлі, які вже існують у світі. Конструктори – це чудовий спосіб розвивати логіку, показувати, як з чогось маленького можна скласти дещо велике.
— Що, на вашу думку, найголовніше в спільних іграх?
— Під час спільних ігор у нас усі рівні, ніяких поступок, якщо дорослі грають з дітьми. Одне до одного ставимось так, як хочемо, аби ставились до нас. Тож взаємоповага в пріоритеті. Починаємо з позитивним настроєм, підтримуємо його під час всього часу гри та закінчуємо на позитиві. Завдання дорослих, на мою думку, контролювати це. Якщо хтось вилітає з позитивного вайбу, варто обережно входити в ролі та налагоджувати хороший настрій. Це важливо, так ігри можуть принести реальну користь.
До речі, саме за допомогою ігор я навчила дитину говорити англійською. Коли Єві було шість місяців, я в іграх вводила їй англійські слова, потім – пісні англійською, потім – фрази. Ми робили це саме в іграх, бо тоді вона мала позитивні емоції. Потім ми додали діснеївські мультики, курси… і до шести років вона стала білінгвом. Це вдалось завдяки тому, що англійська в неї завжди асоціювалась лише з позитивом. Ми й досі бавимося переважно англійською.
Юлія Проскуріна
Засновниця DGTL Proskurina
— Як часто ви граєте з донькою?
— Я майже не граю з донькою в ігри. Мені нецікаво і важко це робити. Тому в міру її дорослішання я почала шукати розваги, які будуть цікаві мені та зрозумілі їй. А вона готова грати у будь-що, аби зі мною.
— Як змінювалось ваше спільне дозвілля з часом?
— Спочатку в нашому житті з’явилось Lego. З часом додались пазли. Коли вона подорослішала достатньо, щоб почати малювати акриловими фарбами, ми стали малювати. І нам обом це подобається.
— У що найчастіше граєте зараз?
— Останнім часом полюбили грати в карти. Нас обох це затягує, тож частенько практикуємо. Іноді можемо разом подивитись акаунти тваринок у ТікТоці. Загалом, чим дорослішою стає донька, тим більше спільних ігор ми знаходимо.
Читайте також
Як батькам «пережити» шкільні літні канікули
Шкільні літні канікули стають для батьків справжнім випробуванням, особливо, якщо варіанти літнього табору чи бабусі з дідусем — відсутні. Залишити чадо на волю ґаджетів — нізащо, але ж не звільнятися з роботи на літній період! Та й домашні справи ніхто не скасовував… Як організувати дитяче дозвілля з користю?Та чи можна у таких умовах відпочити?
Вікторія Урсол
Блогерка
— Ви маєте двох синів, розкажіть, чи відрізняються їх ігри?
— Так, граються вони по-різному. Макс [молодший] полюбляє жваві та активні ігри (футбол, вибивного та інші, де треба активно рухатись). Саша [старший] теж любив футбол, але він також грав у шахи, збирав колекції журналів чи іграшок. Макс не любить послідовні дії.
— Як Максим реагує, якщо йому щось не вдається під час ігор? А Олександр?
— Якщо Макс береться за конструктор, і в нього не виходить, він це залишає і переключається на інше. Я в цьому випадку просто його підтримую, даю можливість вийти емоціям, пояснюю… Саша в разі невдачі поводився інакше: він завжди наполегливо працював і виправляв помилки, але досягав мети.
— Як щодо регуляторів під час ігор? Є щось, що ви можете заборонити?
— Ми, звісно, маємо правила. Але нема чогось такого, що я не дозволяю, якщо їм цікаво. У межах нормальності звісно, але за ці межі вони не виходили.
Ірина Побідаш
Авторка блогу про літературу, кандидатка наук
— Як грають у вашій родині?
— Коли діти були молодші, ми завжди гралися разом. Мені було весело з ними, а їм цікаво зі мною. Ми полюбляли разом малювати, робити аплікації, щось конструювати та влаштовувати концерти. А пазли та настільні ігри – це окрема любов. У нас з чоловіком склалася така традиція: на Святого Миколая ми дарували дітям саме настільні ігри. Так що наша колекція стрімко зростала. І донині ми час від часу збираємося за столом за настільними іграми, хоча діти й подорослішали (14, 16 та 18 років).
— У чому, на вашу думку, переваги ігор усією родиною?
— Спільне дозвілля – це надзвичайно корисно. За іграми вчилися дослухатися одне до одного, поступатися, поважати, формулювати свої думки тощо. Якщо траплялись програші, підтримували одне одного. Іноді навіть піддавались, аби кожен отримав перемогу за вечір. Якщо комусь щастило кілька разів поспіль, то по-дружньому кепкували, мовляв, хтось сьогодні щасливчик.
Маємо чудові спогади про спільні теплі та веселі вечори. Досі згадуємо смішні епізоди (наприклад, з гри «Поясни слово») і сміємося.
— Чи існують у вашій сім’ї традиції спільного дозвілля?
— Коли ми обирали гру (така традиція існує і зараз), то кожен висловлював свої бажання. Або ми обираємо щось спільне, або граємо в усі три запропоновані. Ще одне правило: ніколи нікого не примушувати. Якщо хтось не хоче – без образ.
